Не списуй мене

Не списуй мене із рахунків: я ще не здаюсь.
Я ще у цім світі стою однією ногою.
В обіймах пітьми я гадала, що зовсім без зброї,
Все рідшим і тоншим ставав мій невпевнений пульс.

Хоч важко ламати старий вже усталений лад,
І істин Твоїх глибину розуміти так важко,
У мене по шкірі біжать час від часу мурашки,
Коли я думками своїми вертаюсь назад.

Ще крапельку сонця, повітря ще кілька ковтків,
Щоб спало з Душі покривало сліпої омани,
Щоб сповнилось Серце Твоїми живими піснями,
Що линуть з любов'ю до нас уже сотні віків.

Не списуй мене, бо я знаю, що є ще надія.
І хай все повільніше венами ходить кров,
Якщо я зумію впустити у Душу любов -
Тоді я уже що завгодно у світі зумію.

27.12.2014

Онуці

Коли доспівано пісню, і зіграно роздані ролі,
Коли завершено Богом призначений шлях на Землі,
Ти в чистім серці своїм не тужи,  не сумуй за мною:
Я буду там, де мене вже ніяк не торкнеться тлін.

І коли гору візьме неминуча й підступна втома,
Моя Душа уже палко бажатиме певних змін.
Ти не хвилюйся за мене: я буду нарешті Вдома
(Там не існує дверей і не знічує холод стін).

Коли я зникну умить, назавжди залишивши тіло,
З останнім подихом вгору, мов птаха щаслива здіймусь,
То я б хотіла, аби твоє серце зі мною раділо,
А я у відповідь сонцем із Неба тобі посміхнусь.

15.12.2014

Сотні літ

У сяйві дня, чи в пітьмі неозорій п'янкої ночі,
Серед юрби гомінкої, чи з тишею віч-на-віч,
Твій голос зцілює і теплом зігрівають очі,
Тим, що Ти ніс у своїй душі через пил сторіч.

І хай приходять і йдуть крізь душу навиліт інші
(вони спалахують і згасають, мов їх не було),
А Ти незмінно без запитань у ній далі світиш
Так, ніби серце Твоє ще не знало в житті тривог.

А я і далі щораз як уперше Тобі радію,
І через мене у радість вбирається цілий світ.
Я не плекаю ілюзій, та маю таємну мрію.
І Ти так легко щодня її втілюєш сотні літ....

13.12.2014

Світла, радісна, проста

Не воруши, коли вже відлягло,
Коли за відчаєм прокрався в душу спокій,
Коли на зміну ночі темноокій
Несміло ледь зажевріло тепло.

Усе в тумані, мов у молоці:
І за вікном, і в храмі серця мо́го.
Та в суміші небесного й земного
Прямим шляхом змінились манівці.

Вже не питай: слова - то марнота.
Читай мене тепер лише по вчинках.
І та, що на шляху не зна спочинку,
Хай буде світла, радісна й проста.

05.12.2014

Присутність

Не стало слів.
І серця стук - єдиний звук,
Мій простір тільки дихання колише.
Той світ змарнів,
Де я не чую Твоїх рук.
Думки ж тепер складаються із тиші.

Той світ змарнів,
Де мало назви все і всі.
Слова пусті. Слова давно уже забуті.
І замість слів,
Що линуть в сотнях голосів,
Душею розлилась Твоя присутність.

В моїх обіймах,
Чи за сотні верст -
Однаково близький і просто рідний.
Слів не потрібно:
Ледь вловимий жест
На тлі із тиші більше ніж помітний.

Чи хто б посмів
Поодягати у слова
Те, що можливо тільки серцем осягнути?
Немає снів...
Думок про Тебе вже нема.
Лиш тихо зігріва Твоя присутність.

30.11.2014

Просто я Тебе "Так"

Просто світ, у якому є Ти, безперечно, більший.
І не суттєво, що в ньому значно коротші дні.
І байду́же, коли хтось говорить, що просто смішно
Те, що я Тебе "Так", попри те, що Ти просто -"Ні".

Просто сни, де приходиш Ти, майже всі - кольорові,
А нечасті слова Твої мають глибокий зміст.
Я, можливо, зламалася десь у самі́й основі,
Бо просякнута нині Тобою уже наскрі́зь.

Просто я Тебе "Так" вже смиренно і безнадійно:
Хоч у я́сному небі, хоч в пеклі на са́мому дні.
К бісу правила, норми і всі невідомі змінні:
Я Тебе досі "Так!", попри Тво́є рішуче "Ні..."

16.11.2014

Абсолютна Любов

Хоч ми розбивали серця у кров,
У битвах(чи іграх?) без правил,
Ти ж віриш в мою Абсолютну Любов
Без приводу і підстави?

Наш Світ - той, де ще не погас вогонь.
В нім навіть моя неправда
І тиша схололого серця Твого -
То радість і то відрада.

Хай лагідно Всесвіт підтверджує знов,
Що суть усього - мінлива,
Ти ж чуєш мою Абсолютну Любов:
У ній невичерпна сила.

І хай ледве дишеш під власним хрестом,
Коли "не туди" "заносить" -
Ти ж знаєш мою Абсолютну Любов
У Світі, де все відносно?

10.11.2014

Лиш тіла

Коли хочеш лиш тіла -
Не пнися, будь ласка, у Душу.
А обгортки мені не шкода: як бажаєш - бери.
Але я так хотіла
Когось, хто б нечутно порушив
Півпрозорі, легкі сторінки моїх внутрішніх книг.

Хто б у очі заглянув -
Так, щоб ніби пострілом наскрізь.
І завмер би у кутиках губ ланцюжок запитань.
А ти вводиш в оману,
Будуючи штучну ясність,
Що тремтить на фундаменті сумнівів та вагань.

На порозі не стій -
Чи заходь, чи тікай, як лячно
(Моє Серце не має не те що замків, а й дверей).
З одновимірних мрій
Я вже виросла: дещо бачу...
Тож як хочеш лиш тіла - не рви мені Серце з грудей.

04.11.2014

***

Як сонце за обрій сіло -
Минуле розвіє вітром.
І що б там не наболіло -
А в душах ми вічні діти.

...

Ми

За  межами наших історій усе незмінно:
Надумане не існує, а справжнє - нетлінно.
За рамками наших фантазій - ми просто душі:
Беззахисно ніжні й водночас  безмежно мужні.

За стінами наших страхів - ми є чиста радість,
Яка полохливо в куточках очей ховалась.
За обрієм наших образ і страшного гніву
Ми люблячі, світлі й такі... невимовно красиві.

 За марністю наших слів ми достатньо змістовні,
І рідко зсередини точно такі, як зовні.
Хоч власними діями ми тепер дещо скалічені,
Та все ж, попри часу плин, безперечно вічні.

24.10.2014

Вона(Любов)

Вона приходить спокійно,
Безапеляційно,
Немов так і треба -
Із Неба.

Не потребує причини,
Не стереже часу плину.
І в кожнім поштовху серця
Б'ється.

Вона про дозвіл не просить:
Якщо була - є і досі.
Бо те не можна прогнати,
Що свято.

21.10.2014

Пастки

Летять додолу старі листки,
Немов історії вже прожиті.
Скидай минуле, як віття листя.
У нім для серця мого - пастки.

І відійде гіркота полинова,
Як вітром зірве останній листок.
У порожнечу пірнай без думок,
Щоб відродитися із основи.

19.10.2014

Був

Щось наплутав Господь із цією реінкарнацією.
Я не знаю: у ній я щось добре, чи, все ж, лихе?
Попри все, що було, Ти для мене став медитацією,
Коли в очі дивилась Твої поза межами схем.

Поза межами правил, уявлень і будь-яких визначень
(І  шкода, що Тобі в цьому світі без них ніяк),
Я не чую вини. І не бачу підстав для вибачень.
Був моїм божевіллям -  тонула в Твоїх руках.

Мої крила тендітні не знати коли стали кволими.
І, давно не літавши, вже страшно віддатися небу.
А Ти був найвиразнішим, гострим, виснажливим болем
У ту мить, як рішуче залишив мене без себе.

А Ти був мені щастям, хоча... радше, майже щастям:
Ми усі безнадійно й назавжди страхами хворі.
Кожен сам вибирає: злетіти, чи просто впасти.
Тільки поштовх - і сіра птаха уже на волі.

18.10.2014

Я так хотіла

Я так хотіла
Кожною клітиночкою тіла
Торкатися Тебе -
І до небес...

І лиш тепер
Зацілувати кожен міліметр
Твоєї шкіри
Я так хотіла...

В Твоїх зіницях
На цілу вічність загубитись.
І мліти у руках,
Забувши страх...

І нетерпляче
Торкатися Твоїх гарячих
Жаданих вуст -
Вінець спокус.

Я так бажала
В обіймах полонити спрагло
На вічність від тепер
Лише Тебе...

09.10.2014

Поміж латками

А правда до нас приходить дрібними шматочками,
І нишком поміж припущеннями та здогадками
Блукає підступно сумнівами підточена,
Та густо і часто лукавими латана латками.

А правда до нас стікається тихо краплями,
Й неспішно по самі вінця келих наповнює.
Ми п'ємо із нього вустами безмежно спраглими,
Та в суміші краплі смакують чомусь... солоними.

І радість у сумі якась рясно сумом просякнута,
Й картинка складається зовсім не та, що ми думали.
І те, що лишилося справжнього десь поміж латками,
Звучить несподівано досить печальними струнами.

01.10.2014

Питання чи вирок?

"Це кінець" - питання мені чи вирок?
Я сама не зніму тягар із Твоїх плечей.
Здійнялись думки невловимим виром,
А у мене в грудях від слів... пече.

Ти моїми руками, певно, не зміниш суті,
І Твоїми зусиллями марно міняти шлях.
Ми з Тобою, схоже, зовсім Богом забуті,
З головою загублені часом у відчуттях.

Та чи нам з Тобою дано будувати межі,
Чи дано руйнувати те, що саме прийшло?
Ми до чогось прив'язані і в той же час залежні,
Тож невже Ти сховаєш від мене своє тепло?

І невже я сховаю своє тепло від Тебе?
Стане сил, та чи серце потім мене простить?
Я б Тебе не шукала, якби не було потреби,
Та чомусь воно тільки Тобою снить...

Я б Тебе відпустила, якби на те моя воля,
Я б Тебе не обрала, якби  вибирала сама.
Пульс сто двадцять у миті, коли Ти поряд.
Так виразно говорять очі. Та не слова...

Можливо, востаннє

Можливо, востаннє сьогодні... І назавжди
Для мене ти станеш лиш спогадом теплим у серці.
Яке ще до тебе не раз в своїх снах озветься,
Смиренно латаючи надто глибокі сліди.

Можливо востаннє... Міцніше мене обійми
І в очі мої подивися п'янкими очима.
Хай смуток на мить промайне майже неуловимо:
Можливо, сьогодні востаннє зустрілися ми.

Тримай мою руку, і гладь мою душу мовчанням -
Воно красномовніше будь-яких пафосних слів.
І байдуже стане чого хто із нас хотів.
А зараз я рада тобі - і нехай востаннє....

28.09.2014

Все так

Я забула б усе, і мчала б кудись щодуху.
Не тому, що втікаю, а просто, мабуть, від нудьги:
Моє серце давно не моє, а в думках - розруха.
Я чомусь уже добре й лихе не кладу на ваги.

Мою душу розкидано світом на сотні шматочків,
Їх зібрати докупи давно я уже не берусь.
Тільки сумно вслухаюсь у тишу п'янкої ночі:
І питаю у Неба: чи я йому хоч би снюсь?

Все життя - ніби день один незавершено довгий:
Без вітань, без прощань з побажаннями доброї ночі.
І уже без жалю, без вагань і пустої тривоги:
Хай все так, як того Синє Небо для чогось хоче.

21.09.2014

Завершена

І ніби так легко було почуватись завершеною,
У міру щасливою в світі доволі комфортному.
Десь бути останньою, в чомусь, можливо, і першою.
І вправно справлятись із будь-якими поворотами.

Так просто було керуватись чиїмись істинами,
Такими, що ніби в душі як свої приживалися.
А потім в очах, що палали живими іскрами,
Відкрити бездонну скарбницю святої радості.

І, втративши часу лік, не впізнати хто вона:
Така розімліла від ніжності, щиро усміхнена.
Всі правди одними обіймами вмить спростовані.
І з ясних очей промовляли всі вічні істини.

І серце спинялось, щоб жодної миті не втратити,
Щоб чути найменший порух, найтонший звук.
Душа до сьогодні, здавалось, жила за ґратами,
А він зруйнував їх теплом своїх лагідних рук.

Вона і не знала, що є аж настільки безмежною,
Що завжди була лиш від'єднаною половиною.
І тільки тепер зрозуміла, що справді завершена,
Й без нього лиш тільки здавалась собі щасливою.

19.09.2014

Проведи

                                                           Учителю

Проведи мене за собою дорогою Світла,
По незнаних важких стежках проведи за собою.
Щоб найрідкісніша із квіток у мені розквітла,
Щоб зміцніла Душа й гартувалась незламна воля.

Підкажи все, що варто мені у дорозі знати,
Покажи мені перли, яких уже сам назбирав.
І навчи мене гідно за вчинки приймати розплату,
Й не тікати від долі у вир малодушних забав.

Проведи. І спокійно залиш на яснім перехресті,
Коли крила мої будуть ладні здійняти в політ,
Коли істина вже не спіткнеться об камінь протестів,
І крізь неї я широко гляну в непізнаний Світ.

18.09.2014

Душа і Тіло

Так затишно й тихо поміж яблунь розлогих.
Тут лиш Я і моє ніжне Тіло.
Ми заховали в траву босі ноги:
І Я вчуся слухати - воно так схотіло.

Я пізнаю через нього Світ і дивуюся з того,
Як пульсують у жмені стиглі суниці,
І як пульсує Земля, зігріваючи наші ноги,
І розказує нам усе, що їй сниться.

Ти ж візьмеш його у свої обійми спокою,
Земле, коли воно стомиться бути зі мною?
Й воно неспішно стане жменькою попелу,
А потім квітами зійде, чи проросте травою.

....
Я заціловую Землю стопами,
З насолодою смакую наш з Нею шлях,
Ступаю легко, неспішними кроками.
Тут тільки Я і моя лагідна  Душа.

Тут пахне яблуками і сіном підсушеним,
І Сонце бавиться гронами виноградними,
Господи, бережи мою тендітну Душу,
Направляй її шляхами праведними.

Ти ж любитимеш її нетямущою і розгубленою,
Мовчазною і балакучою без потреби?
А коли стомиться ходити планетою людною,
Господи, Ти ж візьмеш її до Себе?

13-15.09.2014

На жаль...

Тебе ніхто не примусить стати у чомусь іншою.
Якщо захочеш - то станеш хіба що заради себе.
В тобі безмежна любов з неземною журбою помішана,
А ти крізь сльози всміхаєшся й кажеш йому: "Так треба".

Дві миті щастя в безодню спокою увірвалися.
Лише секунди тобі й ціла вічність його - комусь.
Хай навіть так. Ти раділа щиро тим краплям радості,
Коли він в очі дивився й волосся твого торкнувсь.

Тобі хотілося бути слабкою й безмежно ніжною,
І заховатись в його обійми, як в теплу шаль.
Але ж не можна. Бо він давно вибрав бути з іншою.
Тож знову сильною маєш стати, на жаль... На жаль...

08.09.2014

Світло Очей Моїх

Туманними снами, ледь чутними тихими кроками,
Під захистом зорями всипаних срібних ночей,
Стежками далекими, поміж горами високими
Приходить до мене Світло Моїх Очей.

Розвіяно попіл від згарища мрій загублених,
Розкидано намистини колишніх образ.
Я в снах милувалась очима безмежно любими,
І знала: за межами снів ще для нас не час...

Він душу мою заколисував серця піснею,
Він тіло обіймами ніжно моє огортав:
Замріяним вітром, росою, зорею пізньою,
П'янким запашним ароматом квітучих трав.

Він був кожним звуком, він був кожним подихом Всесвіту,
Він був його барвами, був його світлом і тишею.
Він був наймилішими бажаними тенетами,
Був Світлом Очей Моїх, Богом мені залишеним.

Обірвуться сни, й тільки серце про нього знатиме:
Воно обігріте його неземним теплом.
Він зараз вдорозі, назустріч пройшли вже багато ми
А поки що Світло Очей стереже мій сон.

28.08.2014

Кілька життів

 Пам'ятаєш кілька життів тому
Ми так само тримались за руки,
І стелився долівкою тихий сум,
Невід'ємний супутник розлуки.

Лиш горіло в очах благання німе:
Зрозумій: ти найкращий з можливих.
Не залиш, не пускай... обійми мене!
Бо без тебе уже несила.

Закотився за обрій сонця диск,
Теплий вітер волосся плутав.
Ти не чув мого серця і руку розтис...
З тої миті усе забуто.

....
Знову в очі твої як тоді дивлюсь
І так само благаю без слів:
Ти чужому мене не віддай комусь -
Ми ж ішли сюди кілька життів...

25.08.2014

Я вірю в любов

Я вірю в любов, що змиває усі перепони,
Таку, що з собою лиш світло безмежне несе,
Що вдячною радістю серце по вінця наповнить,
Як чиста вода, зцілить спраглого серед пустель.

Я вірю в любов, що нічого ні в кого не просить,
Любов, що росте, бо себе віддає без вагань,
Любов безумовну, відкриту, любов не відносну,
Не ту, що живе у словах мальовничих зізнань.

А ту, що у вчинках, спрямованих впевнено діях,
Що в будь-яких вирах життя не сховає руки,
Таку, що цвіте навіть там, де не видно надії,
Таку, що живе, коли решта усе - на друзки...

Я вірю в любов, що сердечно всміхається смерті,
Приймаючи будь-яку правду земного життя.
Не ту, що сховалась пахучим листом у конверті,
Не ту, що у жертвах або у сльозах каяття.

Я вірю у ту, що наповнює сенсом буденність,
У ту, що нестримно наближує втілення мрії,
В любов, у якої межа - це сама нескінченність.
А більше, напевне, ні в що в цьому світі не вірю.

18.08.2014

Наймиліша з таєн

Наповни ще раз своїм голосом ефір,
Своєю присутністю Душу наповни ще раз.
Хай серце, немов у клітці зачинений звір,
Палкими ударами лічить безжальний час.

Тамуючи подих, розтану в твоїх руках,
Занурившись в тиху безмежність очей зелених.
І, певно, блукаючи в інших, далеких світах
Я буду тепер пам'ятати тебе... нескінченно.

І слів не знайти,і в чуттях не навести лад,
Так дивно пізнати, що в світі й таке буває:
Не каятись вперше, ступивши на шлях розплат,
Довіку носити в собі наймилішу з таєн.

13.08.2014

Голі почуття

Просякнутий ніжністю простір навколо Тебе -
Я в ньому така, як бажало саме Буття.
Ні слів, ні причин, ні пояснень  уже не треба.
Лиш серцем читай тепер голі мої почуття.

З обіймів п'янких, з переплетень гарячих пальців,
Із поглядів тепло безмежних одному Тобі
Складалася найяскравіша з усіх ілюстрацій
У точці перетину двох самостійних Світів.

Загублені у танку неземних енергій,
Розчинені у секундах, що стрімко летять,
Не знали чи це сплановано було на Небі,
Лиш мовчки плекали голі свої почуття....

08.08.2014

Веди мене, Серце

Веди мене, Серце, шляхами легкими і дивними,
Крізь миті щасливі і крізь довгі дні самоти.
Шляхами ясними, а часом туманно-димними,
Важкими шляхами мене, моє Серце, веди.

Крізь розпач і біль, через посмішки, сміхом заквітчані,
Крізь зради і прикрих невдач рятівну череду,
Крізь чисті поля, крізь болота, нудьгою засмічені.
А я не питатиму нащо й куди я іду.

Веди мене, Серце, тудою, де Богом призначено,
Я всьому, що станеться, щиро відкрию обійми.
Шляхами щасливими, часом сумними і лячними,
Веди мене, Серденько, всякими, тільки б моїми...

04.08.2014

Вчасно зупинитись

Туди, де серце не співає більше,
Де радість у очах не ожива,
Де ще не холодно, але вже й не тепліше,
Де завчені карбуються слова...

Туди, де сум за усмішку частіший,
І кожна мить у грудях тягарем...
Туди не хочу повертатись більше,
Де кожна дія - привід для проблем.

Як сяяти з тобою перестану,
Коли забуду як звучить мій сміх -
Себе не зможу вводити в оману,
І більше не ступлю на твій поріг.

Туди, де я безсила щось міняти,
Де вже не чутний тихий шепіт Душ,
Туди, де вікна сховані за ґрати,
Я навіть через силу не вернусь.

31.07.2014

Так близько... Так далеко...

Так близько... І такий незвично рідний.
Лиш перший раз - а ніби все життя...
Пульс то прискорений, то надто вже повільний.
Секундами години миготять...

Так затишно... І тепло невимовно
В його обіймах милих і п'янких.
Я тішилася кожним його словом
І кожним ніжним дотиком руки...

Схиливши голову йому на груди,
Я назавжди змінила собі світ.
Забула всі "невірно" і "не буду",
І відпустила Душу у політ.

В очах читала радість невимовну,
І посмішки ловила з його вуст.
Хай все, як є. А далі... А по тому...
Вже якось буде. З часом розберусь...

Так близько. І за мить вже так далеко...
Обійме серце невимовний щем.
Для нього все прозоро, просто, легко:
Воно просилось в його руки ще...

30.07.2014

Руки Бога

Все буде тільки так, як має бути.
Коли в очікуванні капатимуть дні,
Прошу тебе: зумій не потонути
В тенетах заспокійливих бездій.

Оманливий у виправданнях спокій,
Нікому не кажи, що ти не зміг,
Бо в Бога інший задум був - високий...
Він  інших рук не має, крім Твоїх...

30.07.2014

Молитвами

Молитвами,
Довкола тихим шепотом розлитими,
По крихті зцілювалась ранена Душа,
Забувши всі шляхи, якими йшла.

І чарами
Заплетена п'янкими й величавими,
Безсила їх позбавитись була,
Бо їхнього не знала джерела...

Задумливо
Нарешті визнавала, що розгублена,
Що сумно їй, і що таки болить.
Та вірила, що тільки у цю мить...

Годинами,
І днями, й місяцями швидкоплинними
Вона безсило сподівалась змін.
Та тільки чарів не торкнувся тлін...

І знов молитвами,
Що стеляться туманом оксамитовим,
Латала тихо зяючі дірки
Від милої руки...

26.07.2014

Історія одного почуття

Я просила піти - воно вглиб заховалося злякано.
Забажала убити - й воно прикидалося мертвим.
Потім мовчки в куточку Душі закатоване плакало,
Та не давало себе остаточно зі спогадів стерти.

Воно раділо у снах, зітхало важко в сумній реальності.
Воно не вірило ні на мить у свою випадковість.
Воно безглуздям вважало дотримання норм і формальностей,
І потихеньку до себе привчало мою свідомість.

І розливалося в серці, й під серцем, і в кожній клітиночці...
Заполонило собою весь простір моєї Душі -
Чи то такий є найвищий прояв Божої милості,
Що анулює складні закони земних тяжінь.

Чи то завчасно все саме так і було задумано,
Щоб дати ради сама я ніколи йому не змогла,
Щоб попри все хоч на мить зазвучало лункими струнами
У коридорах, де не відділити добра від зла.

25.07.2014

Взаємно намріяно

Ми були трохи дивними, Він говорив - божевільними.
Хитрий час так підcтупно і впевнено грав проти Нас.
Після кожної з фраз замість крапок ділились обіймами,
Та чомусь завжди мало було тих заквітчаних фраз...

Примирившись зі станом речей, все одно сподівалася:
Ще хоч раз, хоч на мить, тільки погляд, одні лиш обійми...
Сподівалася... І якось так в цьому світі вже сталося:
Він зі мною ділив цю болючу невтілену мрію.

І буває, що просиш у Світу малесеньку Зіроньку,
А він щедро натомість дарує тобі ціле Небо.
Я на Нього дивилась - і власному щастю не вірила.
Він тримав мою руку - і більше нічого не треба.

А в очах Його - світ невблаганно п'янкий і глибокий,
Здався розум безсило, і правили всим почуття.
Один одного трепетно й ніжно вивчали на дотик.
І тоді кожна мить була  цілого варта життя....

22.07.2014

Моя Душа

Пустелями,
Що вогнищами спалені пекельними,
Розпеченим камінням огороджені,
Вона народжена.

І знічено
Ховається, ледь ставши десь поміченою,
У снах своїх яскрава і заквітчана
Частинка Вічного.

Спустошена...
Лиш попелом ілюзій припорошена,
Та все-таки стійка і незнищенна -
Вона священна.

Замріяно,
Дорогами ходила безнадійними -
В потворному прекрасне віднайшла
Моя Душа.

21.07.2014

Маг

Він забере тебе із мого серця.
Він забере тебе з моїх думок
Закляттям, що мов пісня розіллється 
З пожовклих за століття сторінок.

Він поверне давно забутий спокій,
Розвіє клопітких ілюзій дим.
І рани, що і досі ще глибокі,
Засипле своїм зіллям чарівним.

Він легко наші розведе дороги,
За тим майстерно замете сліди.
І більше я не чутиму тривоги,
І серце не попроситься туди...

Він зробить все, про що його просила,
Скінчивши ж лиш руками розведе:
"Ти вибач, але магія безсила:
Тобі він найдорожчий із людей."

14.07.2014

Коли...

Коли шум людних вулиць проникне у твою тишу,
Й ти назвешся чужим, кимось вигаданим, ім'ям,
Коли залишки мрій і бажань твої сни залишать
Й ти здасишся в  полон нескінченно буденним дням.

Коли сутінки з-за вікна заповзуть і в душу,
І під гнітом чужих ідей там настане ніч,
Коли зникнуть всі "хочу" й лишаться підступні "мушу",
Методично і довго навіювані зусібіч.

Коли розум тебе полонить у свою павутину
Коли серце в нерівнім бою з ним безсило впаде -
Ти вже втратив найважливішу в житті людину:
Так безглуздо і геть непомітно ти втратив Себе.

09.07.2014

Він з тих...

І ніби все добре: птахи, тепле сонце, вітер,
І серце в коктейлі з небесного і земного.
Ми вчилися безпричинно життю радіти.
Та все-таки щось не так в цім житті без нього.

Він легко ходив там, де я необачно впала,
Й за руку тримав, де сама не змогла б пройти.
І часу завжди поруч з ним так підступно мало...
Він з тих, хто лишає по со́бі лиш добрі сліди.

Він тепло мене загорта у свої обійми,
Зі щирим бажанням позбавити всіх негод.
Він більше за мене вірить у мої мрії,
Бо знає, що нездоланних нема перешкод.

Він з тих, хто з собою завжди приносить Світло
Так легко, що не помічає цього і сам.
Він з тих, кому варто просто безмовно радіти,
Лиш вдячно підводячи очі на Небеса.

05.07.2014

За крок від безодні й у миті від божевілля

Я не знаю які з моїх мрій і насправді мрії,
Я не знаю які з моїх мрій є насправді мої.
І чому я сумую частіше, аніж радію,
І чи можна приборкати хаос в моїй голові.

То упевнено йду, то спиняюся на роздоріжжі,
Навмання розкидаю усе, що збирала роками.
Відчуваю, що десь у мені Хтось сховав запобіжник,
І вмикає його при потребі своїми руками.

Лиш за крок від безодні й у миті від божевілля.
Завмирає картинка. Спиняється часу плин.
І одна лиш пульсує думка: "Чи й справді я вільна?
Чи сама обираю яких досягати вершин?"

02.07.2014

Подорож до Центру

Бракує гучності, аби відчути тишу,
Щоб заглушити звуком решту світу,
Яку тепер не хочу розуміти.
Я нині лиш на трохи з нього вийшла.

Лишитись наодинці із собою
Й читати серця давні таємниці,
Що сховані, немов на дні криниці,
У місці, недоступному для болю.

І розпочати подорож до Центру:
Розтанути в потоці його світла
Так легко і практично непомітно,
Всю кіптяву думок порожніх стерши.

Та врешті повернутися назад,
Ступивши крок у нескінченний гамір,
Відчути іншу землю під ногами,
І далі нею мчати навздогад...

02.07.2014

У серці глибоко

А небо рясно поливає дощем,
І не по літньому так прохолодно.
У серці глибоко схований щем
От-от попроситься знов на свободу.

Немов без ліку минуло літ,
І в той же час - ніби тільки вчора
Душа просилася у політ,
І долі падала зовсім квола.

Зцілили рани добрі слова,
Затерли шрами хороші дії.
Вона не просто і досі жива:
Вона щомиті цьому радіє.

Чи то і справді лікує час,
Чи так життя і не вчить нічого:
Вона б наважилася ще раз,
І без вагання злетіла б знову.

26.06.2014

Випий абсенту

Так легко вбивати час
Поки він убиває нас.
Ти забув, що ми тут не вічні?
Випий абсенту - заглянь в потойбіччя.

В оболонках важких земних
Досить зручно. І ти вже звик
Не шукати загублену Душу.
Та твій спокій я все ж порушу,
Щоб у попелі марних снів
Відшукати ти захотів
Щось безмежно тобі важливе.
Випий абсенту - я вже налила.

Не кажи, що все маячня.
Що, як більше не матимеш дня,
І не взнаєш нащо приходив,
Що як зараз остання нагода?

Але, мабуть... не слухай мене.
Похвилююсь - і все мине.
Будь, як знаєш. Розбита вщент.
Замовкаю. Ще будеш абсент?

20.06.2014

Щоб ти розумів мене

Я хочу, щоб ти розумів мене́ із півжесту,

Із погляду, подиху, ле́гкого дотику пальців.

Щоб досить було просто мо́вчазно очі підвести -

І ти б уже знав кожну нотку душевних вібрацій.

Щоб я не вкладала в слова свою трепетну душу,

Чуття не паплюжила досить приблизними назвами.

Але ж, за великим рахунком: не хочу - не мушу.

Набридло завжди прикриватись порожніми фразами.

Я хочу з півслова ставати для тебе відкритою,

Вбирати розлиті емоції навіть з повітря,

Щоб без посередників серцем із серця ти зчитував

Все те, що засмучує, й те, чому варто радіти.

17.06.2014

В межах норми

Твоє "Так" стане вагомим,
Коли навчишcя казати "Ні".
І під ногами знайдеш основу
Лиш побувавши на самому дні.

По краплі видуши з себе потвору,
За пишні маски її не ховай:
Вона крізь них все одно заговорить.
Зривай, скидай їх, без жодних вагань.

Дозволь розкритись прихованій суті,
Тобі не треба бути як всі.
Ми, добровільно в кайдани закуті,
Забули звуки своїх голосів.

Ми так майстерно глушили тривогу,
І набивали душі сміттям,
Щоб підігнати себе під норму,
Що врешті втратили сенс життя...

10.06.2014

Вічне "тепер"

Коли знято обмеження швидкості й напрямків руху,
Коли зруйновано всі встановлені нами "ніколи".
Ступай сміливо вперед, і міцніше тримай за руку,
І знай:  ніщо і ніколи в житті не бува випадковим.

Ти не шукай марно сенсу у тому, що є, чи буде,
Нам Всесвіт дав все найкраще із того, що ми просили:
Його підтримка, підказки і милість його - усюди.
І звичні речі тепер стають невимовно...  красиві.

Зникає час. І без нього все неймовірно просто:
Нема минулого, і майбутнього також... нема.
Нема хорошого і поганого: все відносно.
Й один для одного ми ще здатні робити дива.

Знімай замки. Чи не байдуже хто про нас що скаже?
Бо тим, хто скаже, ніколи й не снилася радість така.
Лише тепер, і лиш тільки на мить ціле небо -  наше!
І зачаровано іншу руку тримає рука.

09.06.2014

Заблоковано

Ізольований сектор пам'яті,
Заблоковано спроби спогадів.
Вкотре цінності  переглянуті,
Та "залочено": щоб без клопотів.

Ігноровано спроби доступу.
Відфільтрована  інформація.
І нейрони, зирнувши поспіхом,
Скажуть: "Вибач. Помилка транзакції..."

Всі страхи незворотньо зламані.
Рівне дихання. Пульс стабільний.
Дайте доступ мені до пам'яті
Без паролів, і всюди -  вільно!
...
Та пригода була остання.
Її наслідки стали критичними.
Недостатньо прав для читання -
Бо інакше тобі не вижити.

06.06.2014

Не ти

Дивитись, як руйнуються світи:
Усе на друзки, стрімко, до основи.
Не мовити на захист навіть слова,
Безсило споглядати, та не йти...

І втратити опору із-під ніг
Лише на мить, але й цього доволі.
Удари серця стомлені і кволі,
Та жодних докорів за те, що не зберіг.

Життя все розставляє по місцях:
У нього свій прихований порядок.
Дає печаль, за тим: дає відраду.
А ми по суті тут лише в гостях.

Дивитись, як руйнуються світи -
В минулому віджите залишати.
Попереду ще всього так багато,
Та поруч крокуватимеш не ти...

04.06.2014

В Системі

Я просто до крику стомилась триматися в рамках,
Варитися в наслідках хворих, безглуздих ідей,
Щоб відповідати придуманим кимось ознакам,
Що байдуже на категорії ділять людей.

Я більше не хочу і далі здаватись нормальною,
Всміхатись натягнуто тим, кому хочеться врізати.
Колись запальна, і для когось часом аморальна -
Мені треба бути щомиті живою і різною.

Я просто стомилася співіснувати з Системою,
Не хочу, як всі:  щоб усе було чітко за правилом.
Але я й не хочу лишатися зовсім окремою,
Аби лиш Система безглуздих умов не ставила.

03.06.2014

Ходімо

Яка різниця тепер хто з нас правий?
Забирай мене - і ходімо.
Не міняй коней на переправі.
Я й з тобою достатньо вільна.

І чи не байдуже хто що скаже?
Ти то не слухай, будь трохи вище.
Понад усе цінуй те, що наше.
І щедру ниву не нищ в попелище.

Я обирала тебе не за очі,
Не за усмішку й широкі плечі.
І не тому, що сама так хочу,
І не від хижої порожнечі.

Тож не катуй моє серце димом:
Воно вже знає який ти справжній.
Тому сьогодні: просто ходімо.
А завтра саме за себе все скаже.

31.05.2014

Без слів

Пустота наговорених слів,
І написаних літер марність...
Чи ти висловив те, що хотів?
Чи воно у тобі й зосталось?

Порожнеча красивих фраз,
Лабіринт мелодійних зворотів -
Та безодня лежить поміж нас,
І в словах твоїх... так самотньо...

Я в очах прочитаю сум:
В словниках не знайти рятунку.
Те, що серцем ти осягнув,
Розтеклося по венах трунком.

Клубочиться в душі печаль,
Я сказала би так багато,
Я співала б! Але, нажаль...
Не про все можна заспівати.

І здається: усе не те,
Поверхневе і примітивне.
Все безглузде, і все пусте,
І не клеяться фрази - дивно...


Чи сказав ти те, що хотів?
Чи укотре забракло повітря?
Не хвилюйся, бо вміє без слів
Із Душею Душа гомоніти...

28.05.2014

Тобі радіти

Будь для мене щодня новим
(Бо такі ми і є по суті),
Хай розтане ілюзій дим,
Що у них ми були закуті.

Я радію тобі без слів,
Як у перше. І вже назавжди.
Без очікувань певних дій,
Щоб ти був максимально справжній.

Без шаблонів та без ідей,
І без впливу чієїсь думки.
Особливий серед людей
В особливо простих стосунках.

Посто радість і щирий подив
В серці чистім від сподівань,
Вдячність в миті, коли приходиш,
Теплий спокій у час прощань.

Залишай після себе Світло
(Ти це вмієш, я пам'ятаю).
А я буду тобі радіти
Назавжди... без кінця і краю.

27.05.2014

Ти дивився на мене такими чужими очима...

Ти дивився на мене такими чужими очима,
Наче все, що із нами було, мені просто наснилось...
Я вразлива. І смуток очей моїх має причину:
Я не знаю чому і коли зіскочила в немилість.

Ти мені говорив щось, та серця твого тут не було.
І думки вже кружляли від мене десь дуже далеко.
Розчинилось тепло, тиха ніжність навіки заснула.
Не ховай. Не обманюй. І так усе бачу - це ж легко...

Красномовніше будь-яких слів зазвучало мовчання.
Я не мала бажання хоч якось порушити тишу.
Подивився чужими очима ще раз, на прощання...
І назавжди в минулому нас безтурботно залишив.

27.05.2014

Хвилини чотири...

Я дам тобі трохи спокою,
Трохи тиші без мене в ефірі.
Принаймні... хоча би спробую,
І буде легко... хвилини чотири.

Я зникну із твого простору:
Ти іноді мариш тишею.
І спробую бути дорослою -
Сьогодні отак я вирішила.

Ділитись усим, що коється -
Ця риса в мені невід'ємна.
Але мені дуже хочеться
Зробити для тебе приємність.

Щосили натхненно мовчатиму
Хвилини чотири, не більше...
Помітиш, що щось не так, тому
Тихенько спитаєш: "Навіщо?"

22.05.2014

Догорали...

Догорали...
Так довго і болісно душі рвали.
Нескінченно тягнувся фінал.
За фіналом
Поміж нас суєти покривало,
Ти чужим мені так і не став...

Не прощались...
Чи зустрінемось ще - не знали,
І палав руйнівний вогонь.
Не прощали,
Та пили відчайдушно спрагло
Один в одного із долонь.

Кожен правий -
Ми уперто від цього втікали,
Один одному шили вину.
І руками,
Урочисто ламали кайдани,
Розпаливши запеклу війну...

Догорали...
Почуття у крові стікали,
Та у запалі бились серця.
І все даром,
Бо і вічності буде мало,
Щоб забула де ти, і забув ти, де я.

Обіймали...
Коли уже пізно стало...

16.05.2014

Те, про що я мовчу

Те, про що я мовчу,
Поступово втрачає надію
Станцювати словами в рядках, щоб відкритися світові.
То болить до плачу,
То так тепло у грудях мліє.
В нього шепіт терпкий, і на дотик воно оксамитове.

Воно сяє в очах,
Або в посмішці лагідно губиться,
І мій настрій залежний від нього буває так часто.
Може хтось помічав,
Що коли я крокую по вулиці -
То я майже лечу, без найменшого страху упасти.

Неймовірне й чудне,
Та водночас важке і безжалісне
Те, про що я мовчу, так ніколи й не буде сказане.
Може, з часом мине,
Та тепер спалахнуло б з радістю,
Щоб злетіти із вуст кількома полохливими фразами.


Те, про що я мовчу,
Назавжди у мені й залишиться,
Стережу, бережу... Віддаю йому серце смиренно:
Там гуляй до схочу,
Щоб не сталося часом лишенька,
Ти позбавлене слів назавжди, навіки, нескінченно...

15.05.2014

Не по колу

Так, як тебе, мабуть, уже нікого...
Так як тоді, мабуть уже ніколи.
Життя не йде по колу...

І вже ні з ким така, як із тобою,
І вже не буде в прірву з головою.
Я більше не здаватимусь без бою.

Вже без жалю за дії і бездію,
І з вірою, що тліє без надії,
Тобі радію...

Вже без страху за те, що скажуть люди,
Без роздумів про те, як далі буде.
Ти є усюди...

Вже байдуже що, ким і як зоветься.
Пізнавши, що життя бува із перцем,
Безстрашна серцем...

14.05.2014

Ти зі мною?

Ти знаєш: напевне я вкрай жахлива людина.
В мені егоїзму як в небі ясному зірок.
Я наполягаю на тім, що я не половина,
Я - ціле. І я в цьому певна до мозку кісток.

І, мабуть, зі мною нестерпно на довго залишитись,
Бо все хочу бачити тільки завершено цілим.
Бо саме таким досконалим був задум Всевишнього,
Та ми на вершині утриматися не зуміли.

Ти знаєш: напевне я часто буваю диктатором,
І хочу, щоб пил моїх слів всі приймали за істину.
Я геть не мирюся з брехнею й болючими втратами,
Та гарно ладнаю з такими ж, як я, егоїстами.

Тож вибач. Кому я крім себе самої потрібна?
Собі ж я потрібна, без сумнівів, тільки такою.
Ти кажеш, що я тобі стала уже майже рідна.
Та ось я яка. Що ти скажеш тепер? Ти зі мною?

13.05.2014

Мій голос

Мій голос - зрадник, ти йому не вір.
Він вже забув, що може бути ніжним,
Чи теплим, мов індійський  кашемір,
Щоб зігрівати, як на серці сніжно.

Він з легкістю спотворює слова -
Не підконтрольний серцю, самостійний.
Мій голос почуттів не відкрива,
Тому ти вір лише моїм обіймам.

13.05.2014

Тиша

Байдужий натовп заклопотаних людей,
Задуха від розгойданих енергій.
Брак радощів, повітря, брак ідей...
І тиша - найнагальніша потреба.

Невпинний ланцюжок безглуздих дій,
Хоч їх безглуздя не хвилює маси...
І тліють рештки знехтуваних мрій:
Для них завжди́ чомусь бракує часу.

Шалений темп, - але куди й навіщо?
Навколо тисячі́ очей пустих...
Душа так відчайдушно просить тиші,
Що навіть  серця стукіт майже стих.

І так самотньо в багатоголоссі,
Так порожньо від звуку сотень слів.
І от: п'янким нектаром розлилося
Мовчання те, що ти в собі зустрів.

12.05.2014

Побачиш теж

Як небо набува таких казкових барвів?
І вітер вербам коси запліта!
І сяє на траві, як перли чарів,
Прозора й прохолодна ще роса?

Чи я могла б усе це передати?
Як поділитися з тобою цим усим?
Як одяга весна в зелені шата
Усе навколо! Й білий цвіт - мов дим.

І хай ховають хмари ніжне сонце -
Як ти до неба очі підведеш,
Все те, про що сказати я не можу
Вдихнеш, відчуєш і побачиш теж.

06.05.2014

Додому

Щось вабить мене туди,
Де покірно розступляться хмари,
І розвіються сни примарні,
Впавши долі у краплях води...

Щось манить у височінь,
Де в кожного з нас є крила,
І тепла, надійна Сила
Прихисток дає усім.

І Душу пройма печаль,
Як зводжу до Неба очі:
Всього лиш на хвильку хочу
Вернутись в Небесну даль.

30.04.2014

За край

За край. А де той край? Де межі Світу?
Де межі сил моїх, твоїх, чи ще когось?
Легені обпіка п'янке повітря,
І щастя у моїй долоні: ось!

Облиш давати назви всім і всьому,
Стрибай у прірву теплих відчуттів.
Скидай хутчіш з плечей буденну втому,
Радій життю, як ще ніколи не умів.

Вивчай на звук, на смак, або на дотик,
Лови очима кожну мить буття.
Зламай свій страх: це він зростив супротив,
Хай вільно зазвучить серцебиття.

І не ховай і не глуши емоцій:
Для чистих серцем є неписаним закон.
За край( а він новий на кожнім кроці)
Як хочеш - сам, а хочеш і разом.

28.04.2014

Безмовні розмови

А я хотіла б з тобою хоч раз просто мовчати,
І упиватися тишею, наче солодким вином.
І твою тишу так само, як голос твій, вивчати,
В контексті лагідних і змістовно глибоких розмов.

Мені здається: цілком достатньо лише присутності,
Але за браком її виникає надлишок слів.
Вони бувають безсилі, пласкі, або з присмаком скутості,
Хоч і звучать у твоїм виконанні як теплий спів.

А я хотіла б з тобою ділитись своєю тишею:
В ній так багато того, що не можна, нажаль, в словах...
Найважливіше за межами слів назавжди залишено:
Воно злітає з-під вій усмішкою, наче птах...

24.04.2014

В стані безсловесної молитви

Змінено назавжди стан речей,
Послідовність дій, причинність вчинків.
Рух у Вічність - жодної зупинки,
Світло - сяйво лагідних очей.

Змінено назавжди почуття:
Їх безмежність нескорима нормам,
Більше не лякає невідоме,
І колишні шрами не болять.

Зламано старий і звичний лад:
Серце  - провідник мого маршруту,
Щоб  ступити - треба перш відчути,
Вже не обертаючись назад.

Знищено усі стереотипи:
Все таке, яким і має бути,
Набирай повітря повні груди
В стані безсловесної молитви.

21.04.2014

Роман

                                                                Д. К.

Я тоді, мабуть, вперше відчула свою вину,
Зачепив за живе твій болючий, упевнений докір.
Ти на довго забрав з мого палкого серця спокій,
І позбавив на сотню ночей мої очі сну.

Я тоді не писала віршів, щоб розрадити біль,
І здавалось у грудях розпечена рана наскрізна.
Ми були дуже схожі й водночас приречено різні.
Та чомусь не могла я писати віршів тобі.

Оберемки думок, і несказаних слів океан -
Їх не зіллєш сльозами, не викажеш теплому вітру.
Я мовчала, аж поки мені не забракло повітря,
А тоді я  тобі написала цілий роман.

14.04.2014

Довіра

Залишивши без сил і з уламками крил,
Без надій у холодній безодні ,
Ти сказав, що, напевне, мене не любив,
І по-іншому все від сьогодні.

Я смиренно зустріла слова твої,
Відвернувшись, ковтала сльози.
Мені сил бракувало піднятись з землі,
Та гнівитись була не в змозі.

Мудрий час лікував, затирав сліди,
Доля слала нові уроки.
Вже по-іншому, але все ще є ти,
Попри логіку, "за" і "проти".

І довірлива, як ручне кошеня,
Я відкрита тобі до краю,
Забуваю про те, що одного дня
Ти лишив мене в пастці відчаю.

Що минуло - як попіл по вітру нехай
Розлетиться в світи без останку.
Я скорочую кількість своїх питань,
Та не я буду ставити крапку:

Ти колись, подолавши в нерівнім бою,
Ту, що пристрасно рвала тенета,
Може статись, окрилену душу мою
Без вагань продірявиш багнетом.

13.04.2014

Ще ніколи

Забери від гріха подалі,
Заховай аж за сотні верст,
Відведи від журби й печалі:
Непідйомний мені цей хрест.

Не пусти у думки його тіні,
Заспокой мого серця дзвін,
Що зривається на тремтіння,
Лиш від згадки, що десь є він.

Боже правий, я геть безсила!
Розкажи в чому задум Твій?
Я ніколи ще так не любила,
Я ще так не боялась мрій...

13.04.2014

Душа без ґудзиків

Коли дозріють слова -
Почуєш те, що не можеш побачити,
І прочитаєш усе, що не можеш, нажаль, відчути.
А я щомиті нова,
Мені від радості хочеться плакати,
Я без вини, я без докорів, сумнівів і без спокути.

Як не знайду я слова,
Щоб змалювати свої пориви, -
То відтворю їх на склі проти сонця яскравими фарбами.
І як ніколи жива,
І як ніколи раніш щаслива,
І я не хочу ділити усе на невірне й правильне.

Та чи існують слова,
Що здатні втілити серця музику?
Вона в повітрі бринить, ти безумовно б її почув.
Тоді б ти знав,
Що я вже почала розривати вузлики,
В яких ховались страхи, безнадія, печаль і сум.

10.04.2014

Ти прийшов

Ти не знаєш скільки віків я була у сні,
І як тяжко із нього зводилася на ноги.
Ти побачив мене вже заквітчану у весні,
З серцем повним любові й неясної ще тривоги.

Ти не знаєш як довго була я сліпа й німа,
І вважала життям свої сни у міцних тенетах,
І здавалось, що вибрала все це собі сама.
Й догорала поволі, як тліюча сигарета.

Ти прийшов, коли спала з очей моїх пелена,
Коли довгими муками врешті зламала кайдани.
Ти прийшов коли в серці моїм розквітала весна.
Ти прийшов ще не пізно, і вже ні на мить не рано. 

07.04.2014

Молюсь

Я не хочу, щоб ти брав у руки зброю,
Щоб у серце цілився комусь.
Хочу сад ростити із тобою -
День і ніч молюсь, молюсь, молюсь...

Я не хочу звуків автомата,
Кров не хочу бачити чиюсь.
Я не хочу жодних окупантів
На своїй землі. Тому молюсь.

Хай кружляють птахи небом синім,
Стигнуть на полях рясні хліба.
Хай лунає чистий сміх дитини,
Що не знає, що таке стрільба.

Я несу у своїм серці віру.
Я тепер нічого не боюсь.
Та понад усе бажаю миру -
День і ніч за це молюсь, молюсь...

03.03.2014

Старенька Ундервуд

Останні удари по клавішах, стомлених часом,
Останні слова завмирають відбитками літер.
Писала картини, та не аквареллю й не маслом,
Тримала в полоні серця досконалості світлом.

Чітка і відточена, дзвоном чаруюче срібним,
Мелодія клавіш порадує серце востаннє,
Я не розумію кому ти крім мене потрібна,
Та ми ще побачимось. Маю на це сподівання.

Ти будеш безмовна, ти станеш лише експонатом,
Та хай краще так, ніж потрапити в жадібні руки!
Я схожу на тебе омріяну буду шукати.
А ти спочиватимеш, вкрившись серпанком пилюки.

01.03.2014

Перед Богом

Пробач мій сум. Він роз'їдає душу,
Сльозами душить і пече вогнем,
Я знаю, що і це прийняти мушу,
Але так гірко відчуваю щем.

Пробач, що я слабка й сентиментальна,
Що не люблю небажаних прощань.
В мені лунала пісня поминальна,
Але я віддавала без вагань.

Я знаю в чім була моя помилка,
Засвоїла. Навчилась. Визнаю.
І стане іншим світ. До нього звикну.
А зараз ледь не плачу: віддаю.

28.02.2014 

Схожа на мене

Просто схожа на мене, але таки не я,
Що ті очі, чи губи, як серце у неї інше.
Трохи схожа на мене, і вже цілком твоя.
Не така. Хоч, можливо, за мене нічим не гірша...

Просто спокій, і затишок просто, але не вогонь,
Чи так само на неї ти дивишся як на мене?
Чи так само вбираєш тепло, як з моїх долонь,
І знаходиш в очах щось і досі тобі незбагненне?

Та все буде, як є. Я у серці твоїм залИшусь.
Що казати тепер: запізнившись на півжиття,
Вже не варто шукати чому саме так все вийшло.
Просто схожа на мене з тобою. Шкода, що не я...

16.02.2014     

Прости

                                                              до С. І.

Там, де зайві слова, я читала в твоїх очах,
І несила було мені погляд від них відвести,
Ти волосся моє ніжно пальцями теплими пестив,
Ніби вперше на дотик сьогодні його вивчав.

Там була тишина, що промовисто рвала шаблони,
Нам відкрилось вікно у якийсь несподіваний сон,
І лиш очі навпроти світились синіші за льон,
Й говорили: кохана, благаю, зруйнуй перепони.

Ми сьогодні чомусь не такі, як були завжди,
Не такі, як вважали, як знали, чи як сподівались.
Десь у Всесвіті безповоротно щось обірвалось.
Один в одному, мабуть, навік ми лишили сліди.

Ти своїми руками так довго трощив мости,
Я так довго глушила у серці своїм тривогу.
Але, схоже, до мене ведуть всі твої дороги,
Хоч і пізно - я все-таки мовлю тобі "Прости".    

16.02.2014

На грані вибуху

Все завмерло на грані вибуху,
В нашім фільмі незіграний дубль.
Ти мене приголомшив вироком.
Я сказала тоді: "Просто будь..."

Ми застигли на піку звершення.
І у дію не склались думки.
Та усе мусить мати завершення
Через дні, місяці, чи й роки.

Мов скульптури з чудними позами,
Зачаїлись чуття й думки,
Але маг, що керує грозами,
Їх розбудить лиш рухом руки.

І тоді нам не буде заздрощів:
Бо усе полетить шкереберть.
Бо ми є лиш на грані крайнощів:
То порожні, то повні вщерть.

Я хотіла б тобі повірити,
Що тоді все зробили правильно.
Але скільки часу відміряти,
Щоб не віяло звідти печалями?

І чи можна в байдужість з'їхати,
З точки, де все на грані вибуху,
І безглуздими тішитись втіхами,
Примирившись з жорстоким вироком?

14.02.2014

Віднайдена Душа

Я частина всього живого,
Я пульсуючий промінь Всесвіту,
Що прийшов у цей світ від Бога
Повним радості й світлого трепету.

Я єдина в своїй унікальності,
Й разом з тим дуже схожа з іншими,
Що чураютсья відповідальності,
І змагаються, хто сильнішим є.

Я згубила своє призначення,
Повноважень собі добавила,
І на все мала власне бачення,
І сама встановила правила.

Але раптом, завмерши над прірвою,
Я згадала, що мала крила.
Що сюди я спустилась білою,
І вже тут себе забруднила.

Я стояла, милуючись квітами,
З теплим вітром в тонкім єднанні,
Зі світанком легким оксамитовим,
І в мені визрівало зізнання:

Ми усі тут взаємопов'язані.
Я частинка. Та я не окремо.
Я так довго була ув'язнена,
Тож хоч решти не згаю даремно.

30.01.2014

Несила

Несила вдавати, що це не з нами,
Що хата з краю, ми непричетні,
Що це для когось вирує драма,
А ми вдоволені, ситі й теплі.

Що все одно не змінити нічого,
Що ми є зайняті: нам на роботу,
Що нам не треба тепер нового,
А кому треба - його турботи.

Що ми не знаємо тих, хто гине,
А я не лізу - мене й не чіпають.
Та совість каже, що я - людина,
А серце болем  невпинно крає.

27.01.2014

Залишся мрією

Залишся мрією в ударах мого серця,
В куточках губ і  посмішці очей,
У кожнім русі, і у кожнім герці
Вібрацій Всесвіту, у темряві ночей.

І хай не забере тебе буденність,
Не згубить велич чистих почуттів.
Для мене будь навіки незбагненним,
Будь приводом для найтепліших слів.

Назавжди залишись моїм натхенням,
Щоб дихати могла твоїм теплом.
Щоб без вини, спокути і прощення.
Для мене залишись яскравим сном.

Залишся нерозгаданим і світлим,
І свіжим, як п'янкий ковток води.
Щоб без причин могла тобі радіти,
Залишся нездійсненним назавжди.

20.01.2014

На Захід

Танцювали білі хвилі
По воді холодній білій,
Вдалині сідало сонце,
Вітер колихав траву.
Небо сутінки сповили,
Сонця промені стомились,
По камінні ноги босі...
Я вже не живу...

Ти пішов, чи так здалося...
Вітер плутає волосся.
Одинока, наче квітка,
Холодно мені...
Хай бажання не збулося,
Я тебе кохаю й досі,
Та буває дуже рідко
Щастя на землі.

Хочеться піти на Захід*,
І нічого не сказати,
І нікому не зізнатись,
Як душа болить.
Вийшов час тебе чекати,
І немає що сказати,
Лиш зі скелі вниз зірватись -
Хай душа летить...

06.02.2002

* Піти на Захід - в древній Єгипетській міфологіїї - померти.

Аура весни

Я принесу з собою ауру весни,
Хай розіллється по куточках срібним пилом,
Наповнить непомітно твої сни
Напівпрозорим, ледь відчутним дивом.

І стануть впорядковані думки,
На серці буде безпричинно світло.
Ти більше не захочеш звідси йти,
Але й мене не схочеш розуміти.

Душа моя проситиме: "Давай!
Злітай зі мною в неба високості!
Туди, де щастя ллється через край,
І янголів запросимо у гості."

Та ти, купаючись в моїм теплі,
Не схочеш і собі зростити крила.
Минатимуть години, йтимуть дні,
Настане час - мені забракне сили.

Я заберу з собою ауру весни,
Піду, тихенько зачинивши двері.
Повернуться давно знайомі сни,
Співзвучні вже знайомій атмосфері...

15.01.2014

- Знаю.

А знаєш: буває від радості хочеться плакати
Так щиро, відкрито, відверто і зовсім без логіки,
Так, ніби я деякий час помирала за ґратами,
А зараз ковтаю повітря до болю, до коліки.

І широко очі дивуються неба безмежності,
Так, ніби сто років не бачили сонячних променів,
Там плавають хмари в своїй урочистій помпезності
Такі ж, як мої почуття: і легкі, й некеровані.

А знаєш як часом багато в мені незбагненного:
Чарівного, світлого, теплого, може, і вічного.
І в серці, наповненім радістю сяйва священного,
Пульсуюча суміш прекрасного і нелогічного.

13.01.2014

На руїнах

Не тримай - життя розставить по порядку,
Перетасує, розхвилює... відведе...
Придумай сам, що ти лишиш собі на згадку,
Якою пам'ятатимеш мене.

Так стрімко час нас гнав у коловерті,
Що не було його для роздумів і слів.
Лиш почуття, такі пульсуючі, відверті,
І так яскраво, як бува у сні.

В очах вогонь - два полум'я навпроти.
Стрибок у прірву? В невідомість? Розпач. "Стій!" -
Болючий сумнів твій. В мені - гіркий супротив.
І порожнеча без надії і без мрій.

Нестерпна лють. Розпечена образа.
Я охолону. Вже далеко, і... одна...
Бо ж відвело, переболіло до відрази?
І випалило мало не до дна...

Мій теплий сум,  і твій разючий сумнів.
Я відчайдушно повернула б в інший бік...
Моя мінливість і твоя розумність
Все зруйнували, зупинивши часу лік...

03.01.2014