Так близько... Так далеко...

Так близько... І такий незвично рідний.
Лиш перший раз - а ніби все життя...
Пульс то прискорений, то надто вже повільний.
Секундами години миготять...

Так затишно... І тепло невимовно
В його обіймах милих і п'янких.
Я тішилася кожним його словом
І кожним ніжним дотиком руки...

Схиливши голову йому на груди,
Я назавжди змінила собі світ.
Забула всі "невірно" і "не буду",
І відпустила Душу у політ.

В очах читала радість невимовну,
І посмішки ловила з його вуст.
Хай все, як є. А далі... А по тому...
Вже якось буде. З часом розберусь...

Так близько. І за мить вже так далеко...
Обійме серце невимовний щем.
Для нього все прозоро, просто, легко:
Воно просилось в його руки ще...

30.07.2014