Історія одного почуття

Я просила піти - воно вглиб заховалося злякано.
Забажала убити - й воно прикидалося мертвим.
Потім мовчки в куточку Душі закатоване плакало,
Та не давало себе остаточно зі спогадів стерти.

Воно раділо у снах, зітхало важко в сумній реальності.
Воно не вірило ні на мить у свою випадковість.
Воно безглуздям вважало дотримання норм і формальностей,
І потихеньку до себе привчало мою свідомість.

І розливалося в серці, й під серцем, і в кожній клітиночці...
Заполонило собою весь простір моєї Душі -
Чи то такий є найвищий прояв Божої милості,
Що анулює складні закони земних тяжінь.

Чи то завчасно все саме так і було задумано,
Щоб дати ради сама я ніколи йому не змогла,
Щоб попри все хоч на мить зазвучало лункими струнами
У коридорах, де не відділити добра від зла.

25.07.2014