пʼятниця, 22 січня 2010 р.

Третя ночі

Присвячується Р. М.

Тонуть в сутінках вологих сподівання,
На бруківці мокрій світло ліхтарів
Перетворюється в спалахи мовчання,
У містичне сяйво із далеких снів.

Дощ бринить. Дрібні ріденькі краплі
Нас проймають: ми вже довго йдем.
Третя ночі. Кава на плакаті.
Тільки третя - ще не скоро день.

Вже нема машин - дорога вільна.
Вільна. Тільки наша. Лиш для двох.
Центр міста. Проплива повільно
Темне сіре небо без зірок.

Взявши один одного за руку,
Далі ми крокуємо у ніч.
Стомлені, але щасливі рухи.
Посеред дороги віч-на-віч.

Дзвони відбивають третю ночі.
У вологій тиші йде луна.
І теплом навпроти сяють очі,
Ті, що зараз бачу я одна.

22.01.10

неділя, 17 січня 2010 р.

Він-Вона

Він любив її м'яке волосся,
Що плечі їй голубило собою,
І сміх, любив очей прозорі роси,
Але не вмів їй не завдати болю.

Вона любила його теплі очі,
І рук його тремтливість так любила.
Вона любила з ним і дні і ночі,
Та, коли йшов, - і словом не спинила.

А він чекав тих слів, що не сказала,
Вона чекала слів, що не сказав.
Лиш серце стислось - просто відпускала.
Рука в кулак - її він залишав.

І билось серце на маленькі скельця,
І рвалось серце в променях дощу.
Без тебе я не зможу - так здається.
Скажи мені лише "не відпущу"...

Але вона тих слів йому не скаже,
І він піде, стискаючи кулак.
Обоє втратять щось важливе, справжнє.
Але мовчатимуть. І значить - буде так...

17.01.2010

вівторок, 12 січня 2010 р.

Літня казка

Зів’яла трава, ще не сіно,
Духмяний п’янкий аромат...
Лиш пташка на гілочку сіла -
І співом наповнився сад.

Повітря просякнуте спокоєм,
На повнії груди вдихну.
Я вийшла із передпокою
У казку свою чарівну.

Голубить трава ноги босії,
А сонце згори шле тепло.
Вітер гуля між покосами
І тоне у тиші село.

Гудуть дикі бджоли над квітами,
І б’ються в траві горобці.
Я мовчки  просто радітиму,
Хвилини гортаючи ці.

12.01.2010

Якби мені крила

Якби мені крила - за Сонцем летіла б
Туди, де немає зими.
І спомини про заметіль сніжно-білу
Розбила б своїми крильми.

Я б тішилась в променях Сонечка ніжного,
Злегка примруживши очі.
Не було б для мене нічого милішого
Літа казкової ночі.

Збирала б я промені в келих посріблений,
Ними б квітки поливала.
Вінок кольоровий, із райдуги зітканий,
Сонечку подарувала б.

Сміялась, співала, у танці кружляла б,
І пісні пташиній раділа.
За літом по світу завжди прямувала б,
Якби лиш були в мене крила...
12.01.2010

понеділок, 11 січня 2010 р.

Про тебе

Снігом припорошені дороги,
По дахах сідає тихо сніг.
Вже не відчуваю я тривоги,
А ти все одно в думках моїх.

Огортає смуток, наче іній,
Душу болем змучену мою,
Очі ті, що так небесно сині,
Відверни від мене, я молю.

Я не можу бачити ті очі,
Що як зорі все мене вели
В світ казковий ніжних мрій дівочих,
В світ легкої й вічної весни.

Очі ті вели мене до згуби,
До нещастя, болю і гріха
Шепочу крізь сон тобі я: "Любий,
Не лишай мене хоча б у снах."
               13. 02. 04.

Гімн

Слова малюють фрази випадкові,
Брехливі і улесливі слова.
Холодні ночі зоряні зимові
Я краще знову проведу сама.
Бо всі слова землі того не варті,
Щоб вірити тому, хто їх сказав,
Щоб спокій свій поставити на карту,
Заради звичайнісіньких забав.
Бо то забава, все, що кажуть люди,
Суть в поглядах, у жестах і думках,
Я слухати слова твої не буду,
Я втримаю емоції в руках.

І не кажи тепер мені про щастя,
І не кажи про лагідну любов.
Напевне знаю, що тобі не вдасться
Мою розворушити знову кров.

Твою я мовчки слухаю промову,
А очі кажуть зовсім не проте.
І тільки жестом зовсім випадковим
Частинка правди із душі зійде.

І посмішка несправжня і розмова
Про речі, що насправді їх нема.
Лиш тільки знай, що вже ніколи знову
Я не повірю у твої слова.
                11.02.04.

четвер, 7 січня 2010 р.

ТРИМАЙ

Ти лиш не випускай її з обіймів -
Тобі кричали небо і земля.
Тому що ви обоє досі вільні,
І мало важить посмішка твоя.

Тримай її за руку міцно дуже -
Відтак передасиш ковток тепла.
Ти ще не все, не до кінця спаплюжив.
Тримай, поки вона ще не пішла.

Та ти не чув німих прозорих криків,
Лиш руку відпустила - вже нема.
І небо ночі, зорями сповите,
Їй сяяло. Вона пішла сама.

А ти стояв і не було тривоги.
Ти мовчки безтурботно відпустив.
Попереду не бачачи дороги,
Ішла вона. Бо не була важлива.

Спіймай її, і полони в обіймах! -
Тебе благали з неба всі зірки.
І ти відчув в ній щось до болю рідне,
Та так і не спіймав її руки.
07.01.10