четвер, 28 лютого 2013 р.

Ніжно й без меж


                                        Присвячується М. Б.

Мій Ангеле з іншого Світу,
Не так вже й важливо, де ти зараз є.
Не можу тобі не радіти:
Ти ніжністю сповнюєш серце моє.

Хай часом буває сумно,
Що Хтось нас розкидав у різні Світи,
Та Він це робив не бездумно.
Важливо лиш те, що є я, і є ти.

Я бачу як сонце сміється,
І можеш те ж саме ти бачити теж.
І так ми вже поруч, здається, -
В єдиному Всесвіті. Ніжно й без меж.
28.02.2013


понеділок, 25 лютого 2013 р.

ГОЛОС ТВІЙ

                                             Присвячується М. Б.
 
Засяє сонце, вщухне буревій,
У Всесвіті моїм тієї миті,
Коли долине ніжний голос твій
В душі обійми щирі і відкриті.

Він мов туманом ніжно огорне
Той простір, у якому серце б'ється.
І сум, і біль, і розпач - все мине,
Коли до мене голос твій озветься.

І прийде спокій в мій маленький Світ,
І сколихне повітря тиха радість.
Зупинить час свій невблаганний хід,
Миттєво трансформуючи реальність.

Блискучі очі, посмішка нестримна,
Тремтливі змахи попелястих вій...
І, мабуть, я по-справжньому щаслива
В ті миті, коли чую голос твій.
24.02.2013

субота, 23 лютого 2013 р.

ХМАРИНКА

В промінні Сонця бавилась Хмаринка -
Шматочок радості, що досягнув Небес.
Вночі і вдень, не знаючи зупинки,
Неслась вона у своїх мріях десь.

Минали дні, розвіювались мрії,
І сумно стало в Небі їй одній.
І Сонце ніжну душу вже не гріє,
Самотньо у безодні голубій.

З Небес лиш милувалася Землею,-
Хотілося вернутися туди.
Та там ніхто не сумував за нею,
І буде так, здавалось їй, завжди.

Зітхаючи, згори вона дивилась,
Як Землю обійняв густий Туман.
І зачаровано милуючись спинилась,
Наперекір лютуючим вітрам.

Туманчик усміхнувся їй грайливо,
Обійми лагідні свої розкрив.
Хмаринка мов прокинулась - щаслива,
Але тепер не час ще був для злив.

Зітхала, посміхалася, мовчала,
Згори на нього дивлячись востаннє.
І що робити далі точно знала:
Сніжинками розтанула в Тумані.
23.02.2013

неділя, 17 лютого 2013 р.

Нам роблять боляче лиш ті, кого ми любим

Нам роблять боляче лиш ті, кого ми любим,
Та здатність пробачати нескінченна,
Нестримна, і природньо незбагненна,
І байдуже на все, що завтра буде.

І нас вбивають ті, хто нам важливий,
Від них ми не захищені й на йоту,
Хай ми не відчуваємо свободу,
Ми в клітці, ними створеній, щасливі!

Та чи збудує клітку той, хто любить?
Чи ризикне обмежити тобі
Блакинте небо й зорі золоті,
Чи іншого бездумно приголубить?

Нас ранять ті, кому ми довіряєм,
Кого рахуєм рівними собі,
Хто нас тримає тільки в голові,
Та в серце так ніколи й не пускає...

04.04.2012

Чому мені тепер не все одно

Чому мені тепер не все одно,
Що я тебе не бачу і не чую?
Не гріє серця лагідне вино,
І що не день - сильніше я сумую...

Чому мовчання каменем лежить
На довгому шляху моїм від тебе?
Я думаю про тебе кожну мить,
І берегти тебе благаю Небо.

Чому лиш тільки спогади сумні
Всім діям і словам дають оцінку?
Я не прошу пробачити мені...
Я не прошу змінити поведінку!

Всі дні тепер однаково пусті,
Сумні й до неможливості безбарвні.
Я не прошу пробачити мені,
Почути лиш дозволь тебе востаннє!

четвер, 7 лютого 2013 р.

В МОЄМУ СЕРЦІ


                                          Присвячується М. Б.           

Тепер здається так завжди було:
Цей світлий сум, і ти в моєму серці.
Десь потай мовчки трепетно цвіло
Все те, що так нестримно в грудях б'ється.

І Хтось підступний все розпланував,
Із точністю до кожної секунди.
Та тільки нас з тобою не спитав,
Лиш наші душі знали, що так буде.

Все визначено стало з перших слів,
Тоді ще ні для кого не помітно,
В очікуванні спало сотні днів,
З зернятка виростаючи, мов квітка.

Я вдячна долі, що ти є такий,
За кожну мить, коли тебе я чую.
Хоч ти далеко - але все ж близький:
Бо ти в моєму серці. Я сумую.
07.02.2013


субота, 2 лютого 2013 р.

НЕСКАЗАНЕ

                                            Присвячується М. Б.

Безмежним сумом в серці розливались
Невиражені словом відчуття,
П'янким туманом тихо розтікалось
По венах невідоме почуття.

Думки в безладнім хаосі кружляли,
Мов бульбашки у келиху з ігристим.
Та як їх вгамувати - я не знала,
Лиш чула в серці щось безмежне й чисте.

І лячно було всьому дати назви -
Тому їх і тепер ще не існує.
Та не складаються в картинку дивні пазли,
І лиш твій голос тугу цю тамує.

Тут логіка складає свою зброю,
Здоровий глузд беззахисно мовчить.
Лиш серце, переповнене тобою,
На мові невідомій щось кричить.
02.02.2013