Вчасно зупинитись

Туди, де серце не співає більше,
Де радість у очах не ожива,
Де ще не холодно, але вже й не тепліше,
Де завчені карбуються слова...

Туди, де сум за усмішку частіший,
І кожна мить у грудях тягарем...
Туди не хочу повертатись більше,
Де кожна дія - привід для проблем.

Як сяяти з тобою перестану,
Коли забуду як звучить мій сміх -
Себе не зможу вводити в оману,
І більше не ступлю на твій поріг.

Туди, де я безсила щось міняти,
Де вже не чутний тихий шепіт Душ,
Туди, де вікна сховані за ґрати,
Я навіть через силу не вернусь.

31.07.2014

Так близько... Так далеко...

Так близько... І такий незвично рідний.
Лиш перший раз - а ніби все життя...
Пульс то прискорений, то надто вже повільний.
Секундами години миготять...

Так затишно... І тепло невимовно
В його обіймах милих і п'янких.
Я тішилася кожним його словом
І кожним ніжним дотиком руки...

Схиливши голову йому на груди,
Я назавжди змінила собі світ.
Забула всі "невірно" і "не буду",
І відпустила Душу у політ.

В очах читала радість невимовну,
І посмішки ловила з його вуст.
Хай все, як є. А далі... А по тому...
Вже якось буде. З часом розберусь...

Так близько. І за мить вже так далеко...
Обійме серце невимовний щем.
Для нього все прозоро, просто, легко:
Воно просилось в його руки ще...

30.07.2014

Руки Бога

Все буде тільки так, як має бути.
Коли в очікуванні капатимуть дні,
Прошу тебе: зумій не потонути
В тенетах заспокійливих бездій.

Оманливий у виправданнях спокій,
Нікому не кажи, що ти не зміг,
Бо в Бога інший задум був - високий...
Він  інших рук не має, крім Твоїх...

30.07.2014

Молитвами

Молитвами,
Довкола тихим шепотом розлитими,
По крихті зцілювалась ранена Душа,
Забувши всі шляхи, якими йшла.

І чарами
Заплетена п'янкими й величавими,
Безсила їх позбавитись була,
Бо їхнього не знала джерела...

Задумливо
Нарешті визнавала, що розгублена,
Що сумно їй, і що таки болить.
Та вірила, що тільки у цю мить...

Годинами,
І днями, й місяцями швидкоплинними
Вона безсило сподівалась змін.
Та тільки чарів не торкнувся тлін...

І знов молитвами,
Що стеляться туманом оксамитовим,
Латала тихо зяючі дірки
Від милої руки...

26.07.2014

Історія одного почуття

Я просила піти - воно вглиб заховалося злякано.
Забажала убити - й воно прикидалося мертвим.
Потім мовчки в куточку Душі закатоване плакало,
Та не давало себе остаточно зі спогадів стерти.

Воно раділо у снах, зітхало важко в сумній реальності.
Воно не вірило ні на мить у свою випадковість.
Воно безглуздям вважало дотримання норм і формальностей,
І потихеньку до себе привчало мою свідомість.

І розливалося в серці, й під серцем, і в кожній клітиночці...
Заполонило собою весь простір моєї Душі -
Чи то такий є найвищий прояв Божої милості,
Що анулює складні закони земних тяжінь.

Чи то завчасно все саме так і було задумано,
Щоб дати ради сама я ніколи йому не змогла,
Щоб попри все хоч на мить зазвучало лункими струнами
У коридорах, де не відділити добра від зла.

25.07.2014

Взаємно намріяно

Ми були трохи дивними, Він говорив - божевільними.
Хитрий час так підcтупно і впевнено грав проти Нас.
Після кожної з фраз замість крапок ділились обіймами,
Та чомусь завжди мало було тих заквітчаних фраз...

Примирившись зі станом речей, все одно сподівалася:
Ще хоч раз, хоч на мить, тільки погляд, одні лиш обійми...
Сподівалася... І якось так в цьому світі вже сталося:
Він зі мною ділив цю болючу невтілену мрію.

І буває, що просиш у Світу малесеньку Зіроньку,
А він щедро натомість дарує тобі ціле Небо.
Я на Нього дивилась - і власному щастю не вірила.
Він тримав мою руку - і більше нічого не треба.

А в очах Його - світ невблаганно п'янкий і глибокий,
Здався розум безсило, і правили всим почуття.
Один одного трепетно й ніжно вивчали на дотик.
І тоді кожна мить була  цілого варта життя....

22.07.2014

Моя Душа

Пустелями,
Що вогнищами спалені пекельними,
Розпеченим камінням огороджені,
Вона народжена.

І знічено
Ховається, ледь ставши десь поміченою,
У снах своїх яскрава і заквітчана
Частинка Вічного.

Спустошена...
Лиш попелом ілюзій припорошена,
Та все-таки стійка і незнищенна -
Вона священна.

Замріяно,
Дорогами ходила безнадійними -
В потворному прекрасне віднайшла
Моя Душа.

21.07.2014

Маг

Він забере тебе із мого серця.
Він забере тебе з моїх думок
Закляттям, що мов пісня розіллється 
З пожовклих за століття сторінок.

Він поверне давно забутий спокій,
Розвіє клопітких ілюзій дим.
І рани, що і досі ще глибокі,
Засипле своїм зіллям чарівним.

Він легко наші розведе дороги,
За тим майстерно замете сліди.
І більше я не чутиму тривоги,
І серце не попроситься туди...

Він зробить все, про що його просила,
Скінчивши ж лиш руками розведе:
"Ти вибач, але магія безсила:
Тобі він найдорожчий із людей."

14.07.2014

Коли...

Коли шум людних вулиць проникне у твою тишу,
Й ти назвешся чужим, кимось вигаданим, ім'ям,
Коли залишки мрій і бажань твої сни залишать
Й ти здасишся в  полон нескінченно буденним дням.

Коли сутінки з-за вікна заповзуть і в душу,
І під гнітом чужих ідей там настане ніч,
Коли зникнуть всі "хочу" й лишаться підступні "мушу",
Методично і довго навіювані зусібіч.

Коли розум тебе полонить у свою павутину
Коли серце в нерівнім бою з ним безсило впаде -
Ти вже втратив найважливішу в житті людину:
Так безглуздо і геть непомітно ти втратив Себе.

09.07.2014

Він з тих...

І ніби все добре: птахи, тепле сонце, вітер,
І серце в коктейлі з небесного і земного.
Ми вчилися безпричинно життю радіти.
Та все-таки щось не так в цім житті без нього.

Він легко ходив там, де я необачно впала,
Й за руку тримав, де сама не змогла б пройти.
І часу завжди поруч з ним так підступно мало...
Він з тих, хто лишає по со́бі лиш добрі сліди.

Він тепло мене загорта у свої обійми,
Зі щирим бажанням позбавити всіх негод.
Він більше за мене вірить у мої мрії,
Бо знає, що нездоланних нема перешкод.

Він з тих, хто з собою завжди приносить Світло
Так легко, що не помічає цього і сам.
Він з тих, кому варто просто безмовно радіти,
Лиш вдячно підводячи очі на Небеса.

05.07.2014

За крок від безодні й у миті від божевілля

Я не знаю які з моїх мрій і насправді мрії,
Я не знаю які з моїх мрій є насправді мої.
І чому я сумую частіше, аніж радію,
І чи можна приборкати хаос в моїй голові.

То упевнено йду, то спиняюся на роздоріжжі,
Навмання розкидаю усе, що збирала роками.
Відчуваю, що десь у мені Хтось сховав запобіжник,
І вмикає його при потребі своїми руками.

Лиш за крок від безодні й у миті від божевілля.
Завмирає картинка. Спиняється часу плин.
І одна лиш пульсує думка: "Чи й справді я вільна?
Чи сама обираю яких досягати вершин?"

02.07.2014

Подорож до Центру

Бракує гучності, аби відчути тишу,
Щоб заглушити звуком решту світу,
Яку тепер не хочу розуміти.
Я нині лиш на трохи з нього вийшла.

Лишитись наодинці із собою
Й читати серця давні таємниці,
Що сховані, немов на дні криниці,
У місці, недоступному для болю.

І розпочати подорож до Центру:
Розтанути в потоці його світла
Так легко і практично непомітно,
Всю кіптяву думок порожніх стерши.

Та врешті повернутися назад,
Ступивши крок у нескінченний гамір,
Відчути іншу землю під ногами,
І далі нею мчати навздогад...

02.07.2014