пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

Перед Богом

Пробач мій сум. Він роз'їдає душу,
Сльозами душить і пече вогнем,
Я знаю, що і це прийняти мушу,
Але так гірко відчуваю щем.

Пробач, що я слабка й сентиментальна,
Що не люблю небажаних прощань.
В мені лунала пісня поминальна,
Але я віддавала без вагань.

Я знаю в чім була моя помилка,
Засвоїла. Навчилась. Визнаю.
І стане іншим світ. До нього звикну.
А зараз ледь не плачу: віддаю.

28.02.2014 

неділя, 16 лютого 2014 р.

Схожа на мене

Просто схожа на мене, але таки не я,
Що ті очі, чи губи, як серце у неї інше.
Трохи схожа на мене, і вже цілком твоя.
Не така. Хоч, можливо, за мене нічим не гірша...

Просто спокій, і затишок просто, але не вогонь,
Чи так само на неї ти дивишся як на мене?
Чи так само вбираєш тепло, як з моїх долонь,
І знаходиш в очах щось і досі тобі незбагненне?

Та все буде, як є. Я у серці твоїм залИшусь.
Що казати тепер: запізнившись на півжиття,
Вже не варто шукати чому саме так все вийшло.
Просто схожа на мене з тобою. Шкода, що не я...

16.02.2014     

Прости

                                                              до С. І.

Там, де зайві слова, я читала в твоїх очах,
І несила було мені погляд від них відвести,
Ти волосся моє ніжно пальцями теплими пестив,
Ніби вперше на дотик сьогодні його вивчав.

Там була тишина, що промовисто рвала шаблони,
Нам відкрилось вікно у якийсь несподіваний сон,
І лиш очі навпроти світились синіші за льон,
Й говорили: кохана, благаю, зруйнуй перепони.

Ми сьогодні чомусь не такі, як були завжди,
Не такі, як вважали, як знали, чи як сподівались.
Десь у Всесвіті безповоротно щось обірвалось.
Один в одному, мабуть, навік ми лишили сліди.

Ти своїми руками так довго трощив мости,
Я так довго глушила у серці своїм тривогу.
Але, схоже, до мене ведуть всі твої дороги,
Хоч і пізно - я все-таки мовлю тобі "Прости".    

16.02.2014


пʼятниця, 14 лютого 2014 р.

На грані вибуху

Все завмерло на грані вибуху,
В нашім фільмі незіграний дубль.
Ти мене приголомшив вироком.
Я сказала тоді: "Просто будь..."

Ми застигли на піку звершення.
І у дію не склались думки.
Та усе мусить мати завершення
Через дні, місяці, чи й роки.

Мов скульптури з чудними позами,
Зачаїлись чуття й думки,
Але маг, що керує грозами,
Їх розбудить лиш рухом руки.

І тоді нам не буде заздрощів:
Бо усе полетить шкереберть.
Бо ми є лиш на грані крайнощів:
То порожні, то повні вщерть.

Я хотіла б тобі повірити,
Що тоді все зробили правильно.
Але скільки часу відміряти,
Щоб не віяло звідти печалями?

І чи можна в байдужість з'їхати,
З точки, де все на грані вибуху,
І безглуздими тішитись втіхами,
Примирившись з жорстоким вироком?

14.02.2014