Час

Частинки історії - те, чим була я, і є -

Його не відміниш - минуле, що стало тобою.

А час безупинно байдуже і далі снує

Клубок з моїх радостей, зустрічей, досвіду й болю.

Усе, що важливе, усе чим колись я жила,

В мені залишилося недвідворотно й навіки.

Емоції вщухли і спогадів майже нема,

А час, хоч які, але в даному випадку ліки.

Безмежне

Твоя молитва - тиша поміж слів,

Розлита у п'янкім потоці Світла.

І той, хто віднайти її зумів, 

Осягне серцем кожен порух Світу. 

В туманній мряці, чи у сяйві днів, 

В поривах вітру й листя шурхотінні

Чатує щось, що Ти сказать хотів, 

А я не чула, з волі Провидіння. 

А я не вміла розпізнать його, 

Той дивний натяк на таке Безмежне. 

Але тремтіло серце: то був Бог?- 

Питала в себе щиро і бентежно. 

І завмирали в трепеті думки: 

Здавалось мить - і я усе відчую. 

І розлетиться на малі друзки 

Той світ, що я тепер собі малюю.

                                          18.12.2022

Магія світла

Магія світла - відблиски променів. Сміх:
Так дивовижно забарвлені речі вже звичні.
Хто б міг подумати, і описати хто б міг
Те, що, секундами зміряне, міниться й кличе.

Кличе спинитись думками, завмерти, плисти,
Пити, вбирати, вдихати п'янку дивовижу,
В ній розчинитись, не мавши такої мети,
І віднайти себе радісним, мирним і свіжим.

В митях простих відкривати нову глибину,
Там, де раніше здавалося це неможливим.
Ніби прокинутись з довгого, темного сну
І не боятися більше постати вразливим.

20.03.2020

В тобі щось таке

В тобі щось таке гірке незворотно закрите.
Невтілені фрази не виплекані у словах.
В тобі щось таке, що його уже час зупинити:
Розрадити Душу, щоб стала легка, наче птах.

В тобі щось таке важке, що розлитись сльозами б:
Хай звільняться тіні захованих давніх тривог.
Щоб більше відтоді ніколи не стало між нами
Замовчаних болів, або невідкритих думок.

Колишніх образ руйнівні застарілі кайдани,
Страхів нерозвіяних темний, гнітючий полон
І всі ще не зцілені завдані серденьку рани,
Своєю могутністю хай полікує Любов.

15.11.2019

Тому, що ти не така, як всі

Тому, що ти не така, як всі,
Сором'язливо опустиш очі.
Почуєш тисячі голосів -
І віриш їм, а собі не хочеш.

Позичиш в кожного не своє,
В надії з цього зліпити образ.
Хіба ж насправді така ти є?
Уперто душиш свій власний голос.

В лещатах болісних порівнянь,
Ти забуваєш себе красиву.
У них без залишку не розтань,
Не позбавляйся своєї Сили.

Бо, що б не чулося звідусіль,
Чужою правдою не напитись.
Те, в чому ти не така, як всі,
Зумій без сумнівів проявити.

20.06.2019

Джерело

І тілом, втомленим від страждань,
Зболілим розумом вже до краю,
Обличчям ясним до Нього стань:
Безмежну істину ти вже знаєш.

Вона є там, де немає слів,
Де ти безмежне і нероздільне
В потоці вражень, подій і днів,
У світ народжене Ним творіння.

Що нероз'єднане з Джерелом
Тоді, коли про це забуває.
Живе, ув'язнене власним сном
Й від нього болісно знемагає.

Посеред тих, хто так само снить,
В тенетах розуму оповитий,
Ти зупинився лише на мить, -
ЇЇ достатньо аби звільнитись.

14.06.2019

Я одужую

Я одужую.
Може, повільно і трохи непевними кроками.
Тільки в сутінках літа все більше живого в мені.
Бути мужньою
І твердою, не ставши при цьому жорстокою,
Щоб відкрити назовні все те, що було в глибині.

Я одужую.
Так неприкрашено гірко спаплюжене
Те, що, як скарб, закладалось від Нього в мені.
І напружено
Пошуком томиться серце в шляхах запилюжених,
Бо було і на Небі, було вже й на самому дні.

Я одужаю -
Це, безсумнівно, в мені неминуче вже
Закарбовано з першого погляду в неба блакить.
Бути дружньою,
Залишивши старе, світом знуджене.
Я одужую там, де наразі нестерпно болить.

12.06.2019