Без відповіді

Чому так багато в цім світі важать слова?
Чому ми зациклені в тому, щоб бути, як інші?
Чому всі питання вирішує в нас голова,
Коли в нашім серці існує і щось важливіше...

Чому ми невільні у власних придуманих путах?
І крутиться все лиш навколо комфорту і спокою?
Чому? Якщо поруч є щастя! Не можу збагнути.
І раною мрії стають невимовно глибокою.

Чому ми вважаємо прийняте істино правильним?
Стираючи в попіл все те, що загально не визнане.
Чому ж тоді непереборно так хочеться плакати,
Коли все відверте прирівнюємо із капризами...
                24.05.2010

Ранок, що не наступив

Темних вулиць густа імла
Прохолодного сніжного ранку,
Відблиск сонця крізь товщу скла
Пурпурового на світанку.

Білий іней, немов кришталь,
Пластівцями обійме віття.
І свою зимову печаль
Заспіває північний вітер...

Будуть сипатись з неба зірки.
Не гарячі - крижинки, й тільки.
Від тепла чієїсь руки
Завмирають на склі літер кілька.

Місто спить, ніби геть неживе,
Потонуле в примарних тінях.
Місто спить. Тільки час пливе.
Чверть життя потопа в сновидіннях...

Багряніє світанку жар,
І, хоч холоду він не розвіє,
Місто вирветься з світу примар.
Лиш вона вже очей не відкриє.
10.05.2010