Тому, що ти не така, як всі

Тому, що ти не така, як всі,
Сором'язливо опустиш очі.
Почуєш тисячі голосів -
І віриш їм, а собі не хочеш.

Позичиш в кожного не своє,
В надії з цього зліпити образ.
Хіба ж насправді така ти є?
Уперто душиш свій власний голос.

В лещатах болісних порівнянь,
Ти забуваєш себе красиву.
У них без залишку не розтань,
Не позбавляйся своєї Сили.

Бо, що б не чулося звідусіль,
Чужою правдою не напитись.
Те, в чому ти не така, як всі,
Зумій без сумнівів проявити.

20.06.2019

Джерело

І тілом, втомленим від страждань,
Зболілим розумом вже до краю,
Обличчям ясним до Нього стань:
Безмежну істину ти вже знаєш.

Вона є там, де немає слів,
Де ти безмежне і нероздільне
В потоці вражень, подій і днів,
У світ народжене Ним творіння.

Що нероз'єднане з Джерелом
Тоді, коли про це забуває.
Живе, ув'язнене власним сном
Й від нього болісно знемагає.

Посеред тих, хто так само снить,
В тенетах розуму оповитий,
Ти зупинився лише на мить, -
ЇЇ достатньо аби звільнитись.

14.06.2019

Я одужую

Я одужую.
Може, повільно і трохи непевними кроками.
Тільки в сутінках літа все більше живого в мені.
Бути мужньою
І твердою, не ставши при цьому жорстокою,
Щоб відкрити назовні все те, що було в глибині.

Я одужую.
Так неприкрашено гірко спаплюжене
Те, що, як скарб, закладалось від Нього в мені.
І напружено
Пошуком томиться серце в шляхах запилюжених,
Бо було і на Небі, було вже й на самому дні.

Я одужаю -
Це, безсумнівно, в мені неминуче вже
Закарбовано з першого погляду в неба блакить.
Бути дружньою,
Залишивши старе, світом знуджене.
Я одужую там, де наразі нестерпно болить.

12.06.2019