четвер, 15 травня 2014 р.

Те, про що я мовчу

Те, про що я мовчу,
Поступово втрачає надію
Станцювати словами в рядках, щоб відкритися світові.
То болить до плачу,
То так тепло у грудях мліє.
В нього шепіт терпкий, і на дотик воно оксамитове.

Воно сяє в очах,
Або в посмішці лагідно губиться,
І мій настрій залежний від нього буває так часто.
Може хтось помічав,
Що коли я крокую по вулиці -
То я майже лечу, без найменшого страху упасти.

Неймовірне й чудне,
Та водночас важке і безжалісне
Те, про що я мовчу, так ніколи й не буде сказане.
Може, з часом мине,
Та тепер спалахнуло б з радістю,
Щоб злетіти із вуст кількома полохливими фразами.


Те, про що я мовчу,
Назавжди у мені й залишиться,
Стережу, бережу... Віддаю йому серце смиренно:
Там гуляй до схочу,
Щоб не сталося часом лишенька,
Ти позбавлене слів назавжди, навіки, нескінченно...

15.05.2014

Немає коментарів:

Дописати коментар