- Знаю.

А знаєш: буває від радості хочеться плакати
Так щиро, відкрито, відверто і зовсім без логіки,
Так, ніби я деякий час помирала за ґратами,
А зараз ковтаю повітря до болю, до коліки.

І широко очі дивуються неба безмежності,
Так, ніби сто років не бачили сонячних променів,
Там плавають хмари в своїй урочистій помпезності
Такі ж, як мої почуття: і легкі, й некеровані.

А знаєш як часом багато в мені незбагненного:
Чарівного, світлого, теплого, може, і вічного.
І в серці, наповненім радістю сяйва священного,
Пульсуюча суміш прекрасного і нелогічного.

13.01.2014