Питання чи вирок?

"Це кінець" - питання мені чи вирок?
Я сама не зніму тягар із Твоїх плечей.
Здійнялись думки невловимим виром,
А у мене в грудях від слів... пече.

Ти моїми руками, певно, не зміниш суті,
І Твоїми зусиллями марно міняти шлях.
Ми з Тобою, схоже, зовсім Богом забуті,
З головою загублені часом у відчуттях.

Та чи нам з Тобою дано будувати межі,
Чи дано руйнувати те, що саме прийшло?
Ми до чогось прив'язані і в той же час залежні,
Тож невже Ти сховаєш від мене своє тепло?

І невже я сховаю своє тепло від Тебе?
Стане сил, та чи серце потім мене простить?
Я б Тебе не шукала, якби не було потреби,
Та чомусь воно тільки Тобою снить...

Я б Тебе відпустила, якби на те моя воля,
Я б Тебе не обрала, якби  вибирала сама.
Пульс сто двадцять у миті, коли Ти поряд.
Так виразно говорять очі. Та не слова...

Можливо, востаннє

Можливо, востаннє сьогодні... І назавжди
Для мене ти станеш лиш спогадом теплим у серці.
Яке ще до тебе не раз в своїх снах озветься,
Смиренно латаючи надто глибокі сліди.

Можливо востаннє... Міцніше мене обійми
І в очі мої подивися п'янкими очима.
Хай смуток на мить промайне майже неуловимо:
Можливо, сьогодні востаннє зустрілися ми.

Тримай мою руку, і гладь мою душу мовчанням -
Воно красномовніше будь-яких пафосних слів.
І байдуже стане чого хто із нас хотів.
А зараз я рада тобі - і нехай востаннє....

28.09.2014

Все так

Я забула б усе, і мчала б кудись щодуху.
Не тому, що втікаю, а просто, мабуть, від нудьги:
Моє серце давно не моє, а в думках - розруха.
Я чомусь уже добре й лихе не кладу на ваги.

Мою душу розкидано світом на сотні шматочків,
Їх зібрати докупи давно я уже не берусь.
Тільки сумно вслухаюсь у тишу п'янкої ночі:
І питаю у Неба: чи я йому хоч би снюсь?

Все життя - ніби день один незавершено довгий:
Без вітань, без прощань з побажаннями доброї ночі.
І уже без жалю, без вагань і пустої тривоги:
Хай все так, як того Синє Небо для чогось хоче.

21.09.2014

Завершена

І ніби так легко було почуватись завершеною,
У міру щасливою в світі доволі комфортному.
Десь бути останньою, в чомусь, можливо, і першою.
І вправно справлятись із будь-якими поворотами.

Так просто було керуватись чиїмись істинами,
Такими, що ніби в душі як свої приживалися.
А потім в очах, що палали живими іскрами,
Відкрити бездонну скарбницю святої радості.

І, втративши часу лік, не впізнати хто вона:
Така розімліла від ніжності, щиро усміхнена.
Всі правди одними обіймами вмить спростовані.
І з ясних очей промовляли всі вічні істини.

І серце спинялось, щоб жодної миті не втратити,
Щоб чути найменший порух, найтонший звук.
Душа до сьогодні, здавалось, жила за ґратами,
А він зруйнував їх теплом своїх лагідних рук.

Вона і не знала, що є аж настільки безмежною,
Що завжди була лиш від'єднаною половиною.
І тільки тепер зрозуміла, що справді завершена,
Й без нього лиш тільки здавалась собі щасливою.

19.09.2014

Проведи

                                                           Учителю

Проведи мене за собою дорогою Світла,
По незнаних важких стежках проведи за собою.
Щоб найрідкісніша із квіток у мені розквітла,
Щоб зміцніла Душа й гартувалась незламна воля.

Підкажи все, що варто мені у дорозі знати,
Покажи мені перли, яких уже сам назбирав.
І навчи мене гідно за вчинки приймати розплату,
Й не тікати від долі у вир малодушних забав.

Проведи. І спокійно залиш на яснім перехресті,
Коли крила мої будуть ладні здійняти в політ,
Коли істина вже не спіткнеться об камінь протестів,
І крізь неї я широко гляну в непізнаний Світ.

18.09.2014

Душа і Тіло

Так затишно й тихо поміж яблунь розлогих.
Тут лиш Я і моє ніжне Тіло.
Ми заховали в траву босі ноги:
І Я вчуся слухати - воно так схотіло.

Я пізнаю через нього Світ і дивуюся з того,
Як пульсують у жмені стиглі суниці,
І як пульсує Земля, зігріваючи наші ноги,
І розказує нам усе, що їй сниться.

Ти ж візьмеш його у свої обійми спокою,
Земле, коли воно стомиться бути зі мною?
Й воно неспішно стане жменькою попелу,
А потім квітами зійде, чи проросте травою.

....
Я заціловую Землю стопами,
З насолодою смакую наш з Нею шлях,
Ступаю легко, неспішними кроками.
Тут тільки Я і моя лагідна  Душа.

Тут пахне яблуками і сіном підсушеним,
І Сонце бавиться гронами виноградними,
Господи, бережи мою тендітну Душу,
Направляй її шляхами праведними.

Ти ж любитимеш її нетямущою і розгубленою,
Мовчазною і балакучою без потреби?
А коли стомиться ходити планетою людною,
Господи, Ти ж візьмеш її до Себе?

13-15.09.2014

На жаль...

Тебе ніхто не примусить стати у чомусь іншою.
Якщо захочеш - то станеш хіба що заради себе.
В тобі безмежна любов з неземною журбою помішана,
А ти крізь сльози всміхаєшся й кажеш йому: "Так треба".

Дві миті щастя в безодню спокою увірвалися.
Лише секунди тобі й ціла вічність його - комусь.
Хай навіть так. Ти раділа щиро тим краплям радості,
Коли він в очі дивився й волосся твого торкнувсь.

Тобі хотілося бути слабкою й безмежно ніжною,
І заховатись в його обійми, як в теплу шаль.
Але ж не можна. Бо він давно вибрав бути з іншою.
Тож знову сильною маєш стати, на жаль... На жаль...

08.09.2014