вівторок, 30 вересня 2014 р.

Питання чи вирок?

"Це кінець" - питання мені чи вирок?
Я сама не зніму тягар із Твоїх плечей.
Здійнялись думки невловимим виром,
А у мене в грудях від слів... пече.

Ти моїми руками, певно, не зміниш суті,
І Твоїми зусиллями марно міняти шлях.
Ми з Тобою, схоже, зовсім Богом забуті,
З головою загублені часом у відчуттях.

Та чи нам з Тобою дано будувати межі,
Чи дано руйнувати те, що саме прийшло?
Ми до чогось прив'язані і в той же час залежні,
Тож невже Ти сховаєш від мене своє тепло?

І невже я сховаю своє тепло від Тебе?
Стане сил, та чи серце потім мене простить?
Я б Тебе не шукала, якби не було потреби,
Та чомусь воно тільки Тобою снить...

Я б Тебе відпустила, якби на те моя воля,
Я б Тебе не обрала, якби  вибирала сама.
Пульс сто двадцять у миті, коли Ти поряд.
Так виразно говорять очі. Та не слова...

неділя, 28 вересня 2014 р.

Можливо, востаннє

Можливо, востаннє сьогодні... І назавжди
Для мене ти станеш лиш спогадом теплим у серці.
Яке ще до тебе не раз в своїх снах озветься,
Смиренно латаючи надто глибокі сліди.

Можливо востаннє... Міцніше мене обійми
І в очі мої подивися п'янкими очима.
Хай смуток на мить промайне майже неуловимо:
Можливо, сьогодні востаннє зустрілися ми.

Тримай мою руку, і гладь мою душу мовчанням -
Воно красномовніше будь-яких пафосних слів.
І байдуже стане чого хто із нас хотів.
А зараз я рада тобі - і нехай востаннє....

28.09.2014


неділя, 21 вересня 2014 р.

Все так

Я забула б усе, і мчала б кудись щодуху.
Не тому, що втікаю, а просто, мабуть, від нудьги:
Моє серце давно не моє, а в думках - розруха.
Я чомусь уже добре й лихе не кладу на ваги.

Мою душу розкидано світом на сотні шматочків,
Їх зібрати докупи давно я уже не берусь.
Тільки сумно вслухаюсь у тишу п'янкої ночі:
І питаю у Неба: чи я йому хоч би снюсь?

Все життя - ніби день один незавершено довгий:
Без вітань, без прощань з побажаннями доброї ночі.
І уже без жалю, без вагань і пустої тривоги:
Хай все так, як того Синє Небо для чогось хоче.

21.09.2014

пʼятниця, 19 вересня 2014 р.

Завершена


І ніби так легко було почуватись завершеною,
У міру щасливою в світі доволі комфортному.
Десь бути останньою, в чомусь, можливо, і першою.
І вправно справлятись із будь-якими поворотами.

Так просто було керуватись чиїмись істинами,
Такими, що ніби в душі як свої приживалися.
А потім в очах, що палали живими іскрами,
Відкрити бездонну скарбницю святої радості.

І, втративши часу лік, не впізнати хто вона:
Така розімліла від ніжності, щиро усміхнена.
Всі правди одними обіймами вмить спростовані.
І з ясних очей промовляли всі вічні істини.

І серце спинялось, щоб жодної миті не втратити,
Щоб чути найменший порух, найтонший звук.
Душа до сьогодні, здавалось, жила за ґратами,
А він зруйнував їх теплом своїх лагідних рук.

Вона і не знала, що є аж настільки безмежною,
Що завжди була лиш від'єднаною половиною.
І тільки тепер зрозуміла, що справді завершена,
Й без нього лиш тільки здавалась собі щасливою.

19.09.2014

четвер, 18 вересня 2014 р.

Проведи

                                                           Учителю

Проведи мене за собою дорогою Світла,
По незнаних важких стежках проведи за собою.
Щоб найрідкісніша із квіток у мені розквітла,
Щоб зміцніла Душа й гартувалась незламна воля.

Підкажи все, що варто мені у дорозі знати,
Покажи мені перли, яких уже сам назбирав.
І навчи мене гідно за вчинки приймати розплату,
Й не тікати від долі у вир малодушних забав.

Проведи. І спокійно залиш на яснім перехресті,
Коли крила мої будуть ладні здійняти в політ,
Коли істина вже не спіткнеться об камінь протестів,
І крізь неї я широко гляну на Божий Світ.

18.09.2014

понеділок, 15 вересня 2014 р.

Душа і Тіло


Так затишно й тихо поміж яблунь розлогих.
Тут лиш Я і моє ніжне Тіло.
Ми заховали в траву босі ноги:
І Я вчуся слухати - воно так схотіло.

Я пізнаю через нього Світ і дивуюся з того,
Як пульсують у жмені стиглі суниці,
І як пульсує Земля, зігріваючи наші ноги,
І розказує нам усе, що їй сниться.

Ти ж візьмеш його у свої обійми спокою,
Земле, коли воно стомиться бути зі мною?
Й воно неспішно стане жменькою попелу,
А потім квітами зійде, чи проросте травою.

....
Я заціловую Землю стопами,
З насолодою смакую наш з нею шлях,
Ступаю легко, неспішними кроками.
Тут тільки Я і моя лагідна  Душа.

Тут пахне яблуками і сіном підсушеним,
І Сонце бавиться гронами виноградними,
Господи, бережи мою тендітну Душу,
Направляй її шляхами праведними.

Ти ж любитимеш її нетямущою і розгубленою,
Мовчазною і балакучою без потреби?
А коли стомиться ходити планетою людною,
Господи, Ти ж візьмеш її до Себе?

13-15.09.2014

понеділок, 8 вересня 2014 р.

На жаль...

Тебе ніхто не примусить стати у чомусь іншою.
Якщо захочеш - то станеш хіба що заради себе.
В тобі безмежна любов з неземною журбою помішана,
А ти крізь сльози всміхаєшся й кажеш йому: "Так треба".

Дві миті щастя в безодню спокою увірвалися.
Лише секунди тобі й ціла вічність його - комусь.
Хай навіть так. Ти раділа щиро тим краплям радості,
Коли він в очі дивився й волосся твого торкнувсь.

Тобі хотілося бути слабкою й безмежно ніжною,
І заховатись в його обійми, як в теплу шаль.
Але ж не можна. Бо він давно вибрав бути з іншою.
Тож знову сильною маєш стати, на жаль... На жаль...

08.09.2014