пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Заховані

Заховані, та незагоєні давні рани -
Я їх так боялась відчути в усій повноті.
Між ними і мною стояла стіна бездоганна.
І правила миру, здавалось, достатньо прості.

Заховані, та не прожиті і заіржавілі
Уламки історій, моїх почуттів, відчуттів,
Мов дротики, що не дістали своєї цілі,
Постали примарами дивними із моїх снів.

Заховані, та не забуті й невтішно болючі,
Немов лиш учора наповнили простір собою
І тугою повниться серце, і спогади мучать -
Я мушу прожити їх, склавши беззахисно зброю.

29.05.2015



неділя, 24 травня 2015 р.

Безмежна Тиша

Вона розчинить всі назви й поглине усі імена,
Безмежна Тиша, що зачаїлася поміж словами,
Вона лишається там, де нічого уже нема,
Вона виходить на сцену незмінно лише на зламі.

У ній потоне твій жаль і розвіється сліз ріка,
І твою радість вона незворушно колись поглине.
Вона між звуками Світу чатує така п'янка,
Що у ній я гублюся, не знаючи часу плину.

Від неї спокоєм віє, що тонко пройма до сліз,
Вона єдина, хто не залишає по собі сліди.
Хай непроявлено, та неодмінно присутня скрізь.
Ти нею марив лиш іноді, я її прагну завжди.

24.05.2015

пʼятниця, 15 травня 2015 р.

В обіймах Життя

Стрибай у прірву, коли попереду бачиш Світло.
І, хтозна: може у Теплих Руках завершиться політ.
Ніж тліти сотню років, краще в кілька секунд згоріти,
Хай залишитись ні з чим, але вже не терпіти гніт.

Хоч, озирнувшись, побачиш те, що таке знайоме,
Чому у жертву приносив бажання свої не раз,
Та накипіло вже, наболіло до сліз, до судоми...
Вже прогнило і зотліло, відкрившись тепер без прикрас.

Коли спадає з очей покривало п'янких ілюзій,
Ти розумієш: жива і незмінна лише любов.
І вийде з ладу все те, що довго було в напрузі.
І розлетиться на друзки, збудоване без основ...

Звертай туди, де твоя нога іще не ступала,
Ходи шляхами, з яких немає назад вороття.
Стрибай натхненно, рішуче, радісно, тихо, спрагло...
Я вже стрибнула. Мене спіймало в обійми Життя.

15.05.2015

понеділок, 11 травня 2015 р.

Удар

Я знаю як це, коли душа не в тобі, а поряд.
Коли зникають думки, і лишається тільки пульс,
Що розриває безжально скроні пекучим болем,
А ти не можеш про це сказати бодай комусь.

Коли залишилось тільки прийняти разючі факти,
І, відштовхнувшись від них, новий прокладати шлях.
Коли немає кого... і немає чого чекати -
Найпершим гостем в твою оселю загляне страх.
 
Хоч розумієш, що час мине і усе минеться,
Але тепер, мов лещатами стиснуті міцно груди.
Продовжуй дихати, просто дихай і слухай серце.
А, як було, вже ніколи( на щастя?.. на жаль?..) не буде.

11.05.2015