неділя, 27 жовтня 2013 р.

Угода

Я попросила Землю вкрасти мою пам'ять,
Коли сховала босі ноги у траву.
Я так хотіла загубити все, що ранить,
Все, через що лише існую, не живу.

Я попросила, щоб розвіяв Вітер думи,
В яких від туги серце захлиналось,
Які проймали наскрізь, ніби струмом,
І знову десь по закутках ховались.

І я просила Сонце в небі світле,
Щоб знищило вогнем мої печалі,
Чи щоб могла принаймні зрозуміти
Чому мені життя це посилає.

Та Сонце мовчки бавилось промінням,
Не чуло в високості моїх слів.
Знущався Вітер тихим шарудінням,
А відповіді мовити не смів.

Від холоду вже заніміли ноги,
Та чую: лине від Землі тепло.
"Я заберу усі твої тривоги,
Якщо у світ нестимеш лиш добро".

26.10.2013


На Межі


Во времена новой Великой Ассы
темных изгнали из всех Земель,
что находились в Чертогах Макоши, Рады и
Расы, а поэтому Путь темных Духов и Душ
стал проходит только, через Мир Людей,
живущих на Землях в Рукаве Чертога Свати,
и только через Мир Людей
стало возможно восхождение
в верха по Золотому Пути.
Особенно важную роль стала
занимать Мидгард-Земля, находящаяся
посредине между Светом и Тьмой.
.......

Вот почему на Мидгард-Земле
происходит борьба между Темными и
Светлыми силами, в которой участвуют люди
из различных Родов и Народов
.

(Слов'яно-арійські веди "Книга Світла")

Між Світом Тьми і Світлим Світом Праві
По нашім Світі пролягла межа.
Відтоді спокушають нас Лукаві,
І два зерна в Душі у нас лежать.

Той, хто свідомо став на захист Світла,
Хто чистий серцем, діями, думками - 
Зерну Добра дав сили, щоб розквітло.
В нім Зла зерно зітліє із роками.

Слабких же Духом, хто шукає винних,
Удар за свої дії не тримає,
Товстими пагонами міцно оповило
Зернятко Зла, і вгору не пускає.

Упасти легко, пнутись вгору важче,
Але й коли по вуха вже в багні,
Ти можеш повернути все на краще,
Прийнявши милість Матінки-Землі.

27.10.213

понеділок, 21 жовтня 2013 р.

Відповідальність

Не всі шляхи потрібно йти удвох:
Бо є призначені лише для тебе,
Де зважувати мусиш кожен крок,
І жодної зупинки без потреби.

Не завжди допомога - це добро:
Є речі, які мусиш сам здійснити.
І все, що у життя твоє прийшло,
Прийшло для того, щоб чогось навчити.

Є випадки, де краще без порад:
В собі лиш маєш відповідь шукати.
І тих доріг, що не ведуть назад,
Не думай малодушно уникати.

20.10.2013

четвер, 17 жовтня 2013 р.

Почуття-немовля

Воно народилось і просто хоче поплакати Ще зовсім мале, нестійке почуття-немовля. Обіцяне снами пророчим й віщими знаками, Воно через мене до Всесвіту щось промовля. Воно так сполохано губиться в шелесті осені, Промінчиком ковзає з листя в зелену траву, Біжить по піску вже холодному ніжками босими, І краплями диво вплітає в осінню канву. Усе непомітно наповнює тихою радістю, Або розливає з долоньок малих світлий сум. Як полум'я те, що тепер тільки лиш розгорається, Я в серці своїм почуття це до світу несу. Воно ще мале, безтурботне, довірливе й лагідне, З ним зовсім інакше сприймається все навкруги. Пробилось з душі несміливим, беззахисним пагоном, Прогнало буденність, порвавши її ланцюги. 17.10.2013

Пауза

                                                                  Присвячується моїй Душі

Спустошена, мов після урагану,
Я зіткана зі спогадів і снів.
Лиш зовні чарівна і бездоганна,
Та скільки всього сховано в мені!

Стрімкими я розгублена думками,
Вкрай виснажена швидкістю життя.
На серце полягали сотні шрамів,
А зовні все ще свіжа, як дитя.

Розтріпана, немов на вітрі квітка,
Розхристана живе душа в мені.
Мабуть, ще здатна сяяти й радіти,
Лиш зараз спочиває в тишині.

І як її не слухати я можу,
Коли блага ледь чутно: "Відпочинь".
Мені і сумно, й страшно, і тривожно:
А що як вона зовсім замовчить?

Навіщо мені буде те, що зовні,
Як стану я всередині пуста?
Ми від усіх сховалися сьогодні,
І хай нас тихий спокій огорта.

17.10.2013    

вівторок, 8 жовтня 2013 р.

Ти завжди хотів чути мій сміх

Ти завжди хотів чути мій сміх,
Хоч самому не смішно бувало.
Ти щомиті робив все, що міг,
Щоб я радість у сміх виливала.

Ти постійно мені жартома
Торочив усілякі дурниці.
Хоч бува тобі сумно - дарма.
І не страшно, що часом не спиться.

Бо ти просто хотів чути сміх,
Або бачити радісні очі.
Ти для цього робив все, що міг,
Щоб розрадити серце дівоче.

І тепер, хоч минули роки,
Пролягає безодня між нами,
Не тримаєш моєї руки,
Та і досі все робиш так само.

Бо ти щиро хотів чути сміх,
Ти беріг мене ніжну, вразливу.
І ти завжди робив все, що міг,
Щоб я стала хоч трішки щаслива.

08.10.2013

Ще раз

Дякую, Боже, за те, що живу у цім світі,
Що можу радіти його невимовній красі,
Що чую п'янкий і легкий аромат пізніх квітів,
І можу босоніж ступати в холодній росі.

Що сонце лоскоче промінням своїм білу шкіру,
Що вітер грайливо волосся моє розвіва.
За те, що не втратила щирість, надію і віру,
Й за все, що не можна, нажаль, описати в словах.

За кожен удар, що так палко лунає у грудях,
За подих за кожний, що тонко зі світом єднає,
За все, що хорошого бачу навколо у людях,
За все, що вже знаю, й за те, що колись ще пізнаю.

Хоч вірю: років моїх тут іще буде багато,
Та хочу вже зараз я, Боже, Тебе  попросити
Ще раз повернутись сюди, і прожити спочатку,
Й так само життя в кожній миті безмежно любити.

08.10.2013

неділя, 6 жовтня 2013 р.

Дай спокою

Дай спокою. І душу не тривож.
Наповнюється серце давнім сумом,
Бо любиш ти, і я люблю також.
Та не чіпай давно замовклі струни.

Дай мені жити, як живуть усі.
Забути дай твої блакитні очі.
Із сотень вже знайомих голосів
Я твій впізнаю, хоч цього й не хочу.

Дай мені спокій. Зникни назавжди.
Не воруши того, що вже минуло.
Ми не зуміли щастя зберегти,
Але чомусь нічого й не забули.

Я знаю: не шукатимеш причин,
Щоб знову  увірватись в моє серце.
Нічого не міняє часу плин:
До тебе воно ніжністю озветься.
06.10.2013

субота, 5 жовтня 2013 р.

Обіймай

Бува прощаєшся, немов лише до завтра,
Безпечно кидаєш: "Бувай! Нехай щастить!"
Та звідки знати, як там ляже карта.
А потім серце жалісно щемить.

Бува прощаєшся неначе не на довго,
Але виходить так, що назавжди
Розходяться стежини і дороги,
І замітає хитрий час сліди.

Буває відкладаєш на пізніше
Обійми, теплі посмішки, слова.
І розумієш, що найважливіше
Не зроблено. Та часу вже нема.

Всіх тих, кого я бачила востаннє,
Ніколи вже не обійму, нажаль.
Хоч відтепер у кожному прощанні
Цілуй, всміхайся, тепло обіймай!

05.10.2013