Роман

                                                                Д. К.

Я тоді, мабуть, вперше відчула свою вину,
Зачепив за живе твій болючий, упевнений докір.
Ти на довго забрав з мого палкого серця спокій,
І позбавив на сотню ночей мої очі сну.

Я тоді не писала віршів, щоб розрадити біль,
І здавалось у грудях розпечена рана наскрізна.
Ми були дуже схожі й водночас приречено різні.
Та чомусь не могла я писати віршів тобі.

Оберемки думок, і несказаних слів океан -
Їх не зіллєш сльозами, не викажеш теплому вітру.
Я мовчала, аж поки мені не забракло повітря,
А тоді я  тобі написала цілий роман.

14.04.2014