субота, 31 травня 2014 р.

Ходімо

Яка різниця тепер хто з нас правий?
Забирай мене - і ходімо.
Не міняй коней на переправі.
Я й з тобою достатньо вільна.

І чи не байдуже хто що скаже?
Ти то не слухай, будь трохи вище.
Понад усе цінуй те, що наше.
І щедру ниву не нищ в попелище.

Я обирала тебе не за очі,
Не за усмішку й широкі плечі.
І не тому, що сама так хочу,
І не від хижої порожнечі.

Тож не катуй моє серце димом:
Воно вже знає який ти справжній.
Тому сьогодні: просто ходімо.
А завтра саме за себе все скаже.

31.05.2014

середа, 28 травня 2014 р.

Без слів

Пустота наговорених слів,
І написаних літер марність...
Чи ти висловив те, що хотів?
Чи воно у тобі й зосталось?

Порожнеча красивих фраз,
Лабіринт мелодійних зворотів -
Та безодня лежить поміж нас,
І в словах твоїх... так самотньо...

Я в очах прочитаю сум:
В словниках не знайти рятунку.
Те, що серцем ти осягнув,
Розтеклося по венах трунком.

Клубочиться в душі печаль,
Я сказала би так багато,
Я співала б! Але, нажаль...
Не про все можна заспівати.

І здається: усе не те,
Поверхневе і примітивне.
Все безглузде, і все пусте,
І не клеяться фрази - дивно...


Чи сказав ти те, що хотів?
Чи укотре забракло повітря?
Не хвилюйся, бо вміє без слів
Із Душею Душа гомоніти...

28.05.2014

вівторок, 27 травня 2014 р.

Тобі радіти

Будь для мене щодня новим
(Бо такі ми і є по суті),
Хай розтане ілюзій дим,
Що у них ми були закуті.

Я радію тобі без слів,
Як у перше. І вже назавжди.
Без очікувань певних дій,
Щоб ти був максимально справжній.

Без шаблонів та без ідей,
І без впливу чієїсь думки.
Особливий серед людей
В особливо простих стосунках.

Посто радість і щирий подив
В серці чистім від сподівань,
Вдячність в миті, коли приходиш,
Теплий спокій у час прощань.

Залишай після себе Світло
(Ти це вмієш, я пам'ятаю).
А я буду тобі радіти
Назавжди... без кінця і краю.

27.05.2014

Ти дивився на мене такими чужими очима...

Ти дивився на мене такими чужими очима,
Наче все, що із нами було, мені просто наснилось...
Я вразлива. І смуток очей моїх має причину:
Я не знаю чому і коли зіскочила в немилість.

Ти мені говорив щось, та серця твого тут не було.
І думки вже кружляли від мене десь дуже далеко.
Розчинилось тепло, тиха ніжність навіки заснула.
Не ховай. Не обманюй. І так усе бачу - це ж легко...

Красномовніше будь-яких слів зазвучало мовчання.
Я не мала бажання хоч якось порушити тишу.
Подивився чужими очима ще раз, на прощання...
І назавжди в минулому нас безтурботно залишив.

27.05.2014

четвер, 22 травня 2014 р.

Хвилини чотири...

Я дам тобі трохи спокою,
Трохи тиші без мене в ефірі.
Принаймні... хоча би спробую,
І буде легко... хвилини чотири.

Я зникну із твого простору:
Ти іноді мариш тишею.
І спробую бути дорослою -
Сьогодні отак я вирішила.

Ділитись усим, що коється -
Ця риса в мені невід'ємна.
Але мені дуже хочеться
Зробити для тебе приємність.

Щосили натхненно мовчатиму
Хвилини чотири, не більше...
Помітиш, що щось не так, тому
Тихенько спитаєш: "Навіщо?"

22.05.2014

пʼятниця, 16 травня 2014 р.

Догорали...

Догорали...
Так довго і болісно душі рвали.
Нескінченно тягнувся фінал.
За фіналом
Поміж нас суєти покривало,
Ти чужим мені так і не став...

Не прощались...
Чи зустрінемось ще - не знали,
І палав руйнівний вогонь.
Не прощали,
Та пили відчайдушно спрагло
Один в одного із долонь.

Кожен правий -
Ми уперто від цього втікали,
Один одному шили вину.
І руками,
Урочисто ламали кайдани,
Розпаливши запеклу війну...

Догорали...
Почуття у крові стікали,
Та у запалі бились серця.
І все даром,
Бо і вічності буде мало,
Щоб забула де ти, і забув ти, де я.

Обіймали...
Коли уже пізно стало...

16.05.2014

четвер, 15 травня 2014 р.

Те, про що я мовчу

Те, про що я мовчу,
Поступово втрачає надію
Станцювати словами в рядках, щоб відкритися світові.
То болить до плачу,
То так тепло у грудях мліє.
В нього шепіт терпкий, і на дотик воно оксамитове.

Воно сяє в очах,
Або в посмішці лагідно губиться,
І мій настрій залежний від нього буває так часто.
Може хтось помічав,
Що коли я крокую по вулиці -
То я майже лечу, без найменшого страху упасти.

Неймовірне й чудне,
Та водночас важке і безжалісне
Те, про що я мовчу, так ніколи й не буде сказане.
Може, з часом мине,
Та тепер спалахнуло б з радістю,
Щоб злетіти із вуст кількома полохливими фразами.


Те, про що я мовчу,
Назавжди у мені й залишиться,
Стережу, бережу... Віддаю йому серце смиренно:
Там гуляй до схочу,
Щоб не сталося часом лишенька,
Ти позбавлене слів назавжди, навіки, нескінченно...

15.05.2014

середа, 14 травня 2014 р.

Не по колу

Так, як тебе, мабуть, уже нікого...
Так як тоді, мабуть уже ніколи.
Життя не йде по колу...

І вже ні з ким така, як із тобою,
І вже не буде в прірву з головою.
Я більше не здаватимусь без бою.

Вже без жалю за дії і бездію,
І з вірою, що тліє без надії,
Тобі радію...

Вже без страху за те, що скажуть люди,
Без роздумів про те, як далі буде.
Ти є усюди...

Вже байдуже що, ким і як зоветься.
Пізнавши, що життя бува із перцем,
Безстрашна серцем...

14.05.2014

вівторок, 13 травня 2014 р.

Ти зі мною?

Ти знаєш: напевне я вкрай жахлива людина.
В мені егоїзму як в небі ясному зірок.
Я наполягаю на тім, що я не половина,
Я - ціле. І я в цьому певна до мозку кісток.

І, мабуть, зі мною нестерпно на довго залишитись,
Бо все хочу бачити тільки завершено цілим.
Бо саме таким досконалим був задум Всевишнього,
Та ми на вершині утриматися не зуміли.

Ти знаєш: напевне я часто буваю диктатором,
І хочу, щоб пил моїх слів всі приймали за істину.
Я геть не мирюся з брехнею й болючими втратами,
Та гарно ладнаю з такими ж, як я, егоїстами.

Тож вибач. Кому я крім себе самої потрібна?
Собі ж я потрібна, без сумнівів, тільки такою.
Ти кажеш, що я тобі стала уже майже рідна.
Та ось я яка. Що ти скажеш тепер? Ти зі мною?

13.05.2014

Мій голос

Мій голос - зрадник, ти йому не вір.
Він вже забув, що може бути ніжним,
Чи теплим, мов індійський  кашемір,
Щоб зігрівати, як на серці сніжно.

Він з легкістю спотворює слова -
Не підконтрольний серцю, самостійний.
Мій голос почуттів не відкрива,
Тому ти вір лише моїм обіймам.

13.05.2014

понеділок, 12 травня 2014 р.

Тиша

Байдужий натовп заклопотаних людей,
Задуха від розгойданих енергій.
Брак радощів, повітря, брак ідей...
І тиша - найнагальніша потреба.

Невпинний ланцюжок безглуздих дій,
Хоч їх безглуздя не хвилює маси...
І тліють рештки знехтуваних мрій:
Для них завжди́ чомусь бракує часу.

Шалений темп, - але куди й навіщо?
Навколо тисячі́ очей пустих...
Душа так відчайдушно просить тиші,
Що навіть  серця стукіт майже стих.

І так самотньо в багатоголоссі,
Так порожньо від звуку сотень слів.
І от: п'янким нектаром розлилося
Мовчання те, що ти в собі зустрів.

12.05.2014


вівторок, 6 травня 2014 р.

Побачиш теж

Як небо набува таких казкових барвів?
І вітер вербам коси запліта!
І сяє на траві, як перли чарів,
Прозора й прохолодна ще роса?

Чи я могла б усе це передати?
Як поділитися з тобою цим усим?
Як одяга весна в зелені шата
Усе навколо! Й білий цвіт - мов дим.

І хай ховають хмари ніжне сонце -
Як ти до неба очі підведеш,
Все те, про що сказати я не можу
Вдихнеш, відчуєш і побачиш теж.

06.05.2014