субота, 27 грудня 2014 р.

Не списуй мене

Не списуй мене із рахунків: я ще не здаюсь.
Я ще у цім світі стою однією ногою.
В обіймах пітьми я гадала, що зовсім без зброї,
Все рідшим і тоншим ставав мій невпевнений пульс.

Хоч важко ламати старий вже усталений лад,
І істин Твоїх глибину розуміти так важко,
У мене по шкірі біжать час від часу мурашки,
Коли я думками своїми вертаюсь назад.

Ще крапельку сонця, повітря ще кілька ковтків,
Щоб спало з Душі покривало сліпої омани,
Щоб сповнилось Серце Твоїми живими піснями,
Що линуть з любов'ю до нас уже сотні віків.

Не списуй мене, бо я знаю, що є ще надія.
І хай все повільніше венами ходить кров,
Якщо я зумію впустити у Душу любов -
Тоді я уже що завгодно у світі зумію.

27.12.2014

понеділок, 15 грудня 2014 р.

Онуці

Коли доспівано пісню, і зіграно роздані ролі,
Коли завершено Богом призначений шлях на Землі,
Ти в чистім серці своїм не тужи,  не сумуй за мною:
Я буду там, де мене вже ніяк не торкнеться тлін.

І коли гору візьме неминуча й підступна втома,
Моя Душа уже палко бажатиме певних змін.
Ти не хвилюйся за мене: я буду нарешті Вдома
(Там не існує дверей і не знічує холод стін).

Коли я зникну умить, назавжди залишивши тіло,
З останнім подихом вгору, мов птаха щаслива здіймусь,
То я б хотіла, аби твоє серце зі мною раділо,
А я у відповідь сонцем із Неба тобі посміхнусь.

15.12.2014

неділя, 14 грудня 2014 р.

Сотні літ

У сяйві дня, чи в пітьмі неозорій п'янкої ночі,
Серед юрби гомінкої, чи з тишею віч-на-віч,
Твій голос зцілює і теплом зігрівають очі,
Тим, що Ти ніс у своїй душі через пил сторіч.

І хай приходять і йдуть крізь душу навиліт інші
(вони спалахують і згасають, мов їх не було),
А Ти незмінно без запитань у ній далі світиш
Так, ніби серце Твоє ще не знало в житті тривог.

А я і далі щораз як уперше Тобі радію,
І через мене у радість вбирається цілий світ.
Я не плекаю ілюзій, та маю таємну мрію.
І Ти так легко щодня її втілюєш сотні літ....

13.12.2014

пʼятниця, 5 грудня 2014 р.

Світла, радісна, проста

Не воруши, коли вже відлягло,
Коли за відчаєм прокрався в душу спокій,
Коли на зміну ночі темноокій
Несміло ледь зажевріло тепло.

Усе в тумані, мов у молоці:
І за вікном, і в храмі серця мо́го.
Та в суміші небесного й земного
Прямим шляхом змінились манівці.

Вже не питай: слова - то марнота.
Читай мене тепер лише по вчинках.
І та, що на шляху не зна спочинку,
Хай буде світла, радісна й проста.

05.12.2014