Віднайдена Душа

Я частина всього живого,
Я пульсуючий промінь Всесвіту,
Що прийшов у цей світ від Бога
Повним радості й світлого трепету.

Я єдина в своїй унікальності,
Й разом з тим дуже схожа з іншими,
Що чураютсья відповідальності,
І змагаються, хто сильнішим є.

Я згубила своє призначення,
Повноважень собі добавила,
І на все мала власне бачення,
І сама встановила правила.

Але раптом, завмерши над прірвою,
Я згадала, що мала крила.
Що сюди я спустилась білою,
І вже тут себе забруднила.

Я стояла, милуючись квітами,
З теплим вітром в тонкім єднанні,
Зі світанком легким оксамитовим,
І в мені визрівало зізнання:

Ми усі тут взаємопов'язані.
Я частинка. Та я не окремо.
Я так довго була ув'язнена,
Тож хоч решти не згаю даремно.

30.01.2014

Несила

Несила вдавати, що це не з нами,
Що хата з краю, ми непричетні,
Що це для когось вирує драма,
А ми вдоволені, ситі й теплі.

Що все одно не змінити нічого,
Що ми є зайняті: нам на роботу,
Що нам не треба тепер нового,
А кому треба - його турботи.

Що ми не знаємо тих, хто гине,
А я не лізу - мене й не чіпають.
Та совість каже, що я - людина,
А серце болем  невпинно крає.

27.01.2014

Залишся мрією

Залишся мрією в ударах мого серця,
В куточках губ і  посмішці очей,
У кожнім русі, і у кожнім герці
Вібрацій Всесвіту, у темряві ночей.

І хай не забере тебе буденність,
Не згубить велич чистих почуттів.
Для мене будь навіки незбагненним,
Будь приводом для найтепліших слів.

Назавжди залишись моїм натхенням,
Щоб дихати могла твоїм теплом.
Щоб без вини, спокути і прощення.
Для мене залишись яскравим сном.

Залишся нерозгаданим і світлим,
І свіжим, як п'янкий ковток води.
Щоб без причин могла тобі радіти,
Залишся нездійсненним назавжди.

20.01.2014

На Захід

Танцювали білі хвилі
По воді холодній білій,
Вдалині сідало сонце,
Вітер колихав траву.
Небо сутінки сповили,
Сонця промені стомились,
По камінні ноги босі...
Я вже не живу...

Ти пішов, чи так здалося...
Вітер плутає волосся.
Одинока, наче квітка,
Холодно мені...
Хай бажання не збулося,
Я тебе кохаю й досі,
Та буває дуже рідко
Щастя на землі.

Хочеться піти на Захід*,
І нічого не сказати,
І нікому не зізнатись,
Як душа болить.
Вийшов час тебе чекати,
І немає що сказати,
Лиш зі скелі вниз зірватись -
Хай душа летить...

06.02.2002

* Піти на Захід - в древній Єгипетській міфологіїї - померти.

Аура весни

Я принесу з собою ауру весни,
Хай розіллється по куточках срібним пилом,
Наповнить непомітно твої сни
Напівпрозорим, ледь відчутним дивом.

І стануть впорядковані думки,
На серці буде безпричинно світло.
Ти більше не захочеш звідси йти,
Але й мене не схочеш розуміти.

Душа моя проситиме: "Давай!
Злітай зі мною в неба високості!
Туди, де щастя ллється через край,
І янголів запросимо у гості."

Та ти, купаючись в моїм теплі,
Не схочеш і собі зростити крила.
Минатимуть години, йтимуть дні,
Настане час - мені забракне сили.

Я заберу з собою ауру весни,
Піду, тихенько зачинивши двері.
Повернуться давно знайомі сни,
Співзвучні вже знайомій атмосфері...

15.01.2014

- Знаю.

А знаєш: буває від радості хочеться плакати
Так щиро, відкрито, відверто і зовсім без логіки,
Так, ніби я деякий час помирала за ґратами,
А зараз ковтаю повітря до болю, до коліки.

І широко очі дивуються неба безмежності,
Так, ніби сто років не бачили сонячних променів,
Там плавають хмари в своїй урочистій помпезності
Такі ж, як мої почуття: і легкі, й некеровані.

А знаєш як часом багато в мені незбагненного:
Чарівного, світлого, теплого, може, і вічного.
І в серці, наповненім радістю сяйва священного,
Пульсуюча суміш прекрасного і нелогічного.

13.01.2014

На руїнах

Не тримай - життя розставить по порядку,
Перетасує, розхвилює... відведе...
Придумай сам, що ти лишиш собі на згадку,
Якою пам'ятатимеш мене.

Так стрімко час нас гнав у коловерті,
Що не було його для роздумів і слів.
Лиш почуття, такі пульсуючі, відверті,
І так яскраво, як бува у сні.

В очах вогонь - два полум'я навпроти.
Стрибок у прірву? В невідомість? Розпач. "Стій!" -
Болючий сумнів твій. В мені - гіркий супротив.
І порожнеча без надії і без мрій.

Нестерпна лють. Розпечена образа.
Я охолону. Вже далеко, і... одна...
Бо ж відвело, переболіло до відрази?
І випалило мало не до дна...

Мій теплий сум,  і твій разючий сумнів.
Я відчайдушно повернула б в інший бік...
Моя мінливість і твоя розумність
Все зруйнували, зупинивши часу лік...

03.01.2014