Старенька Ундервуд

Останні удари по клавішах, стомлених часом,
Останні слова завмирають відбитками літер.
Писала картини, та не аквареллю й не маслом,
Тримала в полоні серця досконалості світлом.

Чітка і відточена, дзвоном чаруюче срібним,
Мелодія клавіш порадує серце востаннє,
Я не розумію кому ти крім мене потрібна,
Та ми ще побачимось. Маю на це сподівання.

Ти будеш безмовна, ти станеш лише експонатом,
Та хай краще так, ніж потрапити в жадібні руки!
Я схожу на тебе омріяну буду шукати.
А ти спочиватимеш, вкрившись серпанком пилюки.

01.03.2014