четвер, 26 червня 2014 р.

У серці глибоко

А небо рясно поливає дощем,
І не по літньому так прохолодно.
У серці глибоко схований щем
От-от попроситься знов на свободу.

Немов без ліку минуло літ,
І в той же час - ніби тільки вчора
Душа просилася у політ,
І долі падала зовсім квола.

Зцілили рани добрі слова,
Затерли шрами хороші дії.
Вона не просто і досі жива:
Вона щомиті цьому радіє.

Чи то і справді лікує час,
Чи так життя і не вчить нічого:
Вона б наважилася ще раз,
І без вагання злетіла б знову.

26.06.2014

пʼятниця, 20 червня 2014 р.

Випий абсенту

Так легко вбивати час
Поки він убиває нас.
Ти забув, що ми тут не вічні?
Випий абсенту - заглянь в потойбіччя.

В оболонках важких земних
Досить зручно. І ти вже звик
Не шукати загублену Душу.
Та твій спокій я все ж порушу,
Щоб у попелі марних снів
Відшукати ти захотів
Щось безмежно тобі важливе.
Випий абсенту - я вже налила.

Не кажи, що все маячня.
Що, як більше не матимеш дня,
І не взнаєш нащо приходив,
Що як зараз остання нагода?

Але, мабуть... не слухай мене.
Похвилююсь - і все мине.
Будь, як знаєш. Розбита вщент.
Замовкаю. Ще будеш абсент?

20.06.2014


вівторок, 17 червня 2014 р.

Щоб ти розумів мене

Я хочу, щоб ти розумів мене́ із півжесту,
Із погляду, подиху, ле́гкого дотику пальців.
Щоб досить було просто мо́вчазно очі підвести -
І ти б уже знав кожну нотку душевних вібрацій.

Щоб я не вкладала в слова свою трепетну душу,
Чуття не паплюжила досить приблизними назвами.
Але ж, за великим рахунком: не хочу - не мушу.
Набридло завжди прикриватись порожніми фразами.

Я хочу з півслова ставати для тебе відкритою,
Вбирати розлиті емоції навіть з повітря,
Щоб без посередників серцем із серця ти зчитував
Все те, що засмучує, й те, чому варто радіти.

17.06.2014


вівторок, 10 червня 2014 р.

В межах норми

Твоє "Так" стане вагомим,
Коли навчишcя казати "Ні".
І під ногами знайдеш основу
Лиш побувавши на самому дні.

По краплі видуши з себе потвору,
За пишні маски її не ховай:
Вона крізь них все одно заговорить.
Зривай, скидай їх, без жодних вагань.

Дозволь розкритись прихованій суті,
Тобі не треба бути як всі.
Ми, добровільно в кайдани закуті,
Забули звуки своїх голосів.

Ми так майстерно глушили тривогу,
І набивали душі сміттям,
Щоб підігнати себе під норму,
Що врешті втратили сенс життя...

10.06.2014

понеділок, 9 червня 2014 р.

Вічне "тепер"

Коли знято обмеження швидкості й напрямків руху,
Коли зруйновано всі встановлені нами "ніколи".
Ступай сміливо вперед, і міцніше тримай за руку,
І знай:  ніщо і ніколи в житті не бува випадковим.

Ти не шукай марно сенсу у тому, що є, чи буде,
Нам Всесвіт дав все найкраще із того, що ми просили:
Його підтримка, підказки і милість його - усюди.
І звичні речі тепер стають невимовно...  красиві.

Зникає час. І без нього все неймовірно просто:
Нема минулого, і майбутнього також... нема.
Нема хорошого і поганого: все відносно.
Й один для одного ми ще здатні робити дива.

Знімай замки. Чи не байдуже хто про нас що скаже?
Бо тим, хто скаже, ніколи й не снилася радість така.
Лише тепер, і лиш тільки на мить ціле небо -  наше!
І зачаровано іншу руку тримає рука.

09.06.2014

пʼятниця, 6 червня 2014 р.

Заблоковано

Ізольований сектор пам'яті,
Заблоковано спроби спогадів.
Вкотре цінності  переглянуті,
Та "залочено": щоб без клопотів.

Ігноровано спроби доступу.
Відфільтрована  інформація.
І нейрони, зирнувши поспіхом,
Скажуть: "Вибач. Помилка транзакції..."

Всі страхи незворотньо зламані.
Рівне дихання. Пульс стабільний.
Дайте доступ мені до пам'яті
Без паролів, і всюди -  вільно!
...
Та пригода була остання.
Її наслідки стали критичними.
Недостатньо прав для читання -
Бо інакше тобі не вижити.

06.06.2014

середа, 4 червня 2014 р.

Не ти

Дивитись, як руйнуються світи:
Усе на друзки, стрімко, до основи.
Не мовити на захист навіть слова,
Безсило споглядати, та не йти...

І втратити опору із-під ніг
Лише на мить, але й цього доволі.
Удари серця стомлені і кволі,
Та жодних докорів за те, що не зберіг.

Життя все розставляє по місцях:
У нього свій прихований порядок.
Дає печаль, за тим: дає відраду.
А ми по суті тут лише в гостях.

Дивитись, як руйнуються світи -
В минулому віджите залишати.
Попереду ще всього так багато,
Та поруч крокуватимеш не ти...

04.06.2014

вівторок, 3 червня 2014 р.

В Системі

Я просто до крику стомилась триматися в рамках,
Варитися в наслідках хворих, безглуздих ідей,
Щоб відповідати придуманим кимось ознакам,
Що байдуже на категорії ділять людей.

Я більше не хочу і далі здаватись нормальною,
Всміхатись натягнуто тим, кому хочеться врізати.
Колись запальна, і для когось часом аморальна -
Мені треба бути щомиті живою і різною.

Я просто стомилася співіснувати з Системою,
Не хочу, як всі:  щоб усе було чітко за правилом.
Але я й не хочу лишатися зовсім окремою,
Аби лиш Система безглуздих умов не ставила.

03.06.2014