Хто покарав мене тобою

Хто покарав мене тобою,
І вигадав такий жорстокий жарт?
Я віддала тебе без бою,
І не відкривши справжніх карт.

Хто в серце полум’я підкинув,
Коли там опинився ти?
Здавалося: без тебе я загину.
Та мусила від тебе йти.

Я пам’ятаю сніг в обличчя,
Він зі сльозами танув на щоках.
Не розуміла я чому так вийшло,
Та ти моє життя тримав в руках.

Я гірко плакала, збираючи всю волю.
Бо ти не мусив бачити той біль.
Скажи: хто покарав мене тобою,
І чи була я карою тобі?

2007

Біле плаття

Навіщо мені біле плаття,
Коли ти і так зі мною
І клятви перед розп’яттям,
Якщо я і так з тобою.

Я серце своє віддала
Зимового сірого ранку,
І очі свої сховала
У хвилях густого світанку.

Туманом  сповиті сосни,
В душі моїй сонце  сяє.
Ти гладив моє волосся
Як той, що мене кохає.

Спитаю сама у себе:
Чи є в світі більше щастя.
Ні. Білого плаття не треба -
Я буду твоя й без клятви.
2009

ЧОМУ МИ НЕ ЗУСТРІЛИСЯ РАНІШЕ?

Чому ми не зустрілися раніше,
Й ти слів не знаєш тих, що знаю я?
Повір, я б усміхалася частіше,
Якби в житті була лише твоя.

І час би пролітав не так безглуздо,
Якби могла я чути голос твій
І очі твої бачити усюди,
То сльози б не злітали з моїх вій.

Життя іде. і серце розгубилось -
Воно стомилося від почуттів.
Якби воно до тебе прихилилось,
То й ти б його зігріти не зумів.

Обмани, зради - їх не хочу більше,
Я тільки прагну чути подих твій.
Чому ж ми не зустрілися раніше,
Коли душа іще просила мрій?..
25.04.07

НЕСКАЗАНІ СЛОВА

Подих тихіший, сильніше тремтіння,
Гучніший у серця стук.
Я не розумію з чийого веління
В думках лиш тепло твоїх рук.

Я ночі не сплю, я дні проживаю
В чеканні блакитних очей.
Чому ти потрібен мені? Я не знаю,
Так боляче в грудях пече.

Від слів занімілих, від того мовчання,
Що в серці таїться моїм.
Я їх не сказала тобі напрощання,
Про них більше й не розповім.

Думки відлітають у хмари далеко,
Там сонцю кордонів нема.
У теплі краї вже зібрались лелеки,
А я залишаюсь сама.

Я буду чекати, і буду мовчати,
Ховати свій біль у душі.
Бо вже не наважусь тобі розказати
Про кого складаю вірші.

Але якщо ти мене все ж запитаєш
Чому я безмежно сумна
Скажу: Твої очі - як небо безкрає,
Не можу знайти у них дна.

24.11.05

Втрачають цінність слова

Втрачають цінність слова,
Хвилини стають роками.
І все у житті мина,
Нічого не спиниш словами.

І радість пройде, і сум,
І щастя сльозами стане.
У полум"ї різних дум
Ми не помічаєм обману.

Не бачимо в квітах краси,
І світла не бачимо в сонці.
Втікає під шелест злив
Любов, що тримали в долонці.

Проходить в секундах життя,
Марнуємо їх необачно.
В минуле нема вороття,
А ми цього просто не бачим.

Ми робимо все не так,
Що цінне - ми те зневажаєм,
І щастя тримати в руках
Не вміємо, і відпускаєм...
10. 06. 05.

У СЕРЦЯ НЕМАЄ ЗАКОНІВ

Я думаю про тебе дні і ночі,
Стискаю в кулаки свої долоні.
Лише одне тобі сказати хочу -
У серця не бува складних законів.

Я хочу зазирнути в твої очі,
Долонями від снігу вкрити скроні
З тобою розлучатися не хочу -
Тому, що в серця не бува законів.

І все, що поміж нами може стати
Я визнаю, повір, уже сьогодні.
Та можу лиш одне тобі сказати -
Це те, що в серця не бува законів.

На мене можеш ти і не зирнути,
І стануть всі слова твої холодні
Я навіть ображатися не буду,
Бо знаю: в серця не бува законів.

Скажи чому жорстока пам"ять,
Чому тяжкі її сліди?
Чому мене нестримно манить
Туди, де ти, туди, де ти...

Скажи яких казкових квітів
П"янкий духмяний аромат
Мене примушує радіти,
Коли вертаюсь я назад?

Чому минуле, наче казка,
Чому для мене ти один?
І тільки там життя прекрасне,
де поруч ти, лиш тільки ти...

Куди спливає тихе щастя,
і як його уберегти?
Тебе побачити. - Чи вдасться?
Й навіщо маю я піти?

Чому життя таке трагічне,
І я сама не там, де ти?
Чому під синім небом вічним
Нема кінця лиш в самоти?

І скільки днів, чи скільки років
До тебе йти, щоб не знайти?
Як не впізнати шепіт кроків,
Коли це ти, коли це ти?

Навіщо розум у тумані,
Якщо у розпачі душа?
Навіщо щастя у коханні,
Коли надія вже пішла?
17. 06. 04.

Зникаю

Я зникаю з твоїх думок,
Я із серця твого зникаю.
Розумію: невірний крок,
І тому я тебе втрачаю.

Я втікаю у темінь снів,
У омани капкан втікаю,
І якщо ти забути зумів -
Я без сумнівів просто зникаю.

Розчиняюсь в розмитих снах,
Тану снігом у сонця хвилях,
Так, я к танула в твоїх руках,
І в очах безкінечно милих.

Вириваю із серця біль,
Я із нього тебе вириваю.
Не  помітив, не зрозумів.
Вириваю – і помираю.

Прокидаюсь в холодній пітьмі,
І в думках ще недавніх блукаю.
Я без тебе, та ти – в мені,
Відчуваю, що й справді зникаю…

Чому тебе я згадую тепер...

Чому тебе я згадую тепер,
Чому на серці знову мені сумно,
Лиш тільки у вікно дивлюсь бездумно,
І бачу не будинки, а тебе.

Я бачу не оголені дерева,
Не сніг, що огорнув усі дахи,
Перед очима в мене не птахи,
Що здійнялися тільки-но у небо.

Я бачу очі лагідні твої,
Я бачу постать вже давно знайому,
Та, мабуть, не скажу про то нікому,
Що ти - один для мене на землі.

Дивлюсь на білий день і все одно
Не бачу неба і землі не бачу,
Чому не знаю, але знову плачу.

Між нами все скінчилося давно.
Думками повертаюся в минуле,
Лиш вдаючи, що щастя маю я.
І ти скажи: ну як душа твоя
Повірила, що я тебе забула?

КРИЛА

Як ти міг зламати мої крила,
І бездумно скинути з небес?
Свою душу, як альбом, відкрила,
І вписала в сторінки тебе.

Я простила. Так і має бути,
Лиш не маю сили далі йти.
Наче й досі ланцюгом прикута
До частинки світу, де є ти.

Ніч жорстока - бачу сни про тебе,
День жорстокий - біль не відпуска.
Погляд підведу на синє небо -
І навколо цілий світ зника.

Як ти міг в очах таких правдивих
Приховати наміри свої?
Нащо ти зламав тендітні крила
Так, що й не піднятися з землі?!

НЕНАПИСАНИЙ ВІРШ

Шуміли непосаджені дерева,
І капали непройдені дощі,
А з гір стікали висохлі джерела,
І в грудні розліталися хрущі.

Займались в небесах погаслі зорі,
І Сонце грілось світлом від Землі,
І спекою морозяні узори
Спонтанно малювались на вікні.

Метелик перетворювався в гусінь,
І в пуп'янки складалися квітки,
І в літо перевтілювалась осінь,
Незмінним залишався тільки ТИ.

Збігали за хвилинами хвилини,
І меншали потоки моїх сліз.
Ти говорив, що я іще дитина,
Й без тебе все летіло під укіс.

Твоя нестерпно вперта невблаганність
Ставала непідвладною світам.
А вже тихенько підкрадалась старість.
Ти вирішив за двох. Тепер ти сам.

А я шукатиму незведені будинки,
В яких живе нестворена сім'я,
Гойдає ненароджену дитинку
Бездітна мати. Плаче немовля.

І глушить вітер ті беззвучні крики,
І сохнуть сльози в неіснуючих очах,
Птахи клюють не кинуті їм крихти...
Та я долаю свій непевний страх.

Сидітиму, допоки видно хмари,
Й читатиму неписані слова.
Чомусь я знову справлюся з ударом,
І знову усвідомлю, що жива...

І буде скроні полоскати злива,
Хай небо розтинають блискавки.
Я мокра. Я самотня. Я щаслива.
І вже не простягну тобі руки...

ВІДСТУПНИЦЯ

Я мала крила, скуті ланцюгами,
І в серці мала більше, ніж любов.
Топтала душі, бавилась словами,
Та лиш до тебе поверталась знов.

Поїла слів своїх солодким трунком,
На склі прозорім кров'ю малювала.
Стискала в кулаки тремтячі руки,
І правду від усіх в собі ховала.

Дивилась щиро поглядом лукавим,
І бути кращою, ніж є, хотіла.
Але з дороги збилась, заблукала,
Зламала в темнім лісі білі крила...

Я - янгол-охоронець, твій заступик.
Але не довіряй мені і миті.
Я зрадниця, біглянка, я відступник.
І крила чорними нитками шиті.

Коли покличу - ти не озивайся.
Я принесу з собою біль і зраду.
Втікай від мене мовчки, не прощайся,
І спогади свої залиш позаду.

Спливає час. На мене вже чекають.
Тепер я залишити тебе мушу,
Так буде краще. Просто вір - я знаю.
Пробач, та я продала свою душу.

# shutdown

Купа повідомлень у онлайні -
Справді, що тут скажеш: парадокс.
Ти там є? - Читаю запитання, -
Ти ображена?.. Ну де ти, Fox?!

І від щастя серце б калатало,
Якби в мене ще воно було.
Я завжди лише тебе шукала.
А тепер назавжди все одно.

- Все мовчиш? - Ну що ж у тебе сталось?
А у мене крається душа.
Ти пробач, що я не попрощалась,
Що без попередження пішла.

Йдуть години. Я перед екраном.
Хоч тепер я спіріт - просто дух.
Тіло в кріслі. Поза бездоганна.
Я не відповім - не маю рук.

Смайли. Ти образився. Я знаю.
Та у мене вже немає  сліз.
Написала б, що тебе кохаю,
Тільки я ніде й водночас скрізь.

Ти мені тепер уже не пишеш.
Друга ночі - переходиш в офф.
В темряві стою, посеред тиші.
Бачу твій пропущений дзвінок.

Ранок. - Де ти? - Знову запитання.
Тиша. Просто ти іще не знав,
Що тоді, ще будучи в онлайні,
Я назавжди перейшла в shutdown.

Фламенко

Під звуки мелодійної гітари
Додолу скину свій дорожній плащ.
Опустить ніч на землю срібні чари
І розіллє гітара тужний плач.

Засяють позолотою сережки
У відблисках шаленого вогню.
І ти, звернувши зі своєї стежки,
В юрбі побачиш лиш мене одну.

Під хвилями квітчастої спідниці,
Під звуки чаріливих маракас,
Здіймається у вир опале листя,
І в ритмі танцю завмирає час.

Танцюй зі мною пристрасне фламенко,
Танцюй уперше, і востанній раз.
В цю ніч мені тебе послало небо,
Та ранок назавжди розлучить нас.

Танцюй, допоки в небі сяють зорі,
Допоки пристрасть світиться в очах.
В повітрі тануть наших тіл узори,
Роса жаги застигла на вустах.

А повернувшись в прохолодний ранок,
Твій погляд заблука в очах моїх.
Ну ось і все. Нас розлуча світанок
Туманом сизим припада до ніг.

Не буде ні обіймів, ні печалі -
Ти вільний від умовностей і пут,
Звернеш на свою стежку, підеш далі,
Та серце назавжди залишиш тут.