Дякую Тобі

Я дякую Тобі за всі прекрасні миті.
За посмішку очей і за долоню теплу,
І за слова Твої: і щирі, і відкриті,
Прямі, й до неможливості відверті.

Я дякую за серця мого стуки,
За всі його прискорені удари.
Я дякую за Твої ніжні руки.
Що часом мене просто рятували.

За те, що перехоплювало подих,
Що плакати хотілось і сміятись,
За шквал емоцій щиро-невимовних,
Й за все, у чому ще боюсь зізнатись.

За душу Твою теплу і надійну,
За те, що говорив, мовчав і слухав.
За те, що я живу, люблю і мрію,
І світ цей відчуваю кожним рухом.
        1.11.2010

Складаю зброю

Це щось, для чого я не мала слів.
Тому лиш жартувала і сміялась,
І в променях очей твоїх купалась.
Це щось, чого збагнути не зумів.

Я відчувала радість в кожну мить,
Твою присутність серцем відчувала,
Тому лиш усміхалась і мовчала.
Тепер і серце стомлено мовчить.

Чомусь, коли я бачила тебе,
В обіймах так хотілось потонути,
Закрити очі... Ти не зміг збагнути,
Що був мені мов небо голубе...

Та все ти знав, все розумів і бачив!
Невже була це недолуга гра?
Складаю зброю. Я поразку прийняла.
Пробач, що розчарую й не заплачу.

25.09.2010

Я не хочу тебе забути

Сірим пензлем мальовані хмари
На блакитному полотні.
По асфальту осінні чари
Розтікаються, мов у сні.

Промінь сонця, вже ледве теплий,
Обіймає перила мостів.
Лиш єдине питання: Де ти?
Але відповідь знаю без слів...

Під холодним поривом вітру
Затанцюють жовті листки.
Я не маю причин не радіти,
І не бачу підстав піти.

Кажуть осінь приносить смуток,
А я вірю, що це не так.
Я не хочу тебе забути:
Ти тримаєш мій світ в руках.

23.09.2010

Пахне вишеньками

В кімнаті тепло й пахне вишеньками,
Болить у горлі, й трохи у душі.
Холодними, вологими руками,
У клаву заколочую вірші.

Сповила ніч навколо все туманом,
А може то лиш дим далеких ватр.
І я вбиваю час перед екраном,
І щось мені самотньо не на жарт.

І душить в грудях факт твого мовчання,
Я думала, що вирву звідти все.
Так звісно краще: просто без прощання.
Й пливти туди, де течія несе.


30.08.10

Сміялась. Чекала. Мовчала.

Просякнута наскрізь тобою душа:
До сліз. До відчаю. До болю.
Втрачаю усе, що в собі віднайшла,
Коли просто поруч з тобою.

І бачу, що я - це тепер вже не Я:
Розгублене, ніжне й незвичне.
Так просто, нечутно несе течія.
Не чуєш. А я тебе кличу.

Злітають слова, тільки завжди не ті:
Щоб все пояснити - їх мало.
Складного немає - всі речі прості.
Сміялась. Чекала. Мовчала.

30.06.2010

Будь

Я не хочу це ховати в тюрми слів,
Вміщувати в прийняті стандарти.
В шумі сотень звуків, голосів
Я волію просто промовчати.

Я клеймлених визначень не дам,
Не складу до купи всі причини.
Я не хочу втілити в слова
Те, що мені в серці бурю чинить.

Я не стану думати про суть,
І давати відповіді точні.
Тому просто і надалі будь.
Стільки, скільки сам того захочеш.
31.05.2010

Без відповіді

Чому так багато в цім світі важать слова?
Чому ми зациклені в тому, щоб бути, як інші?
Чому всі питання вирішує в нас голова,
Коли в нашім серці існує і щось важливіше...

Чому ми невільні у власних придуманих путах?
І крутиться все лиш навколо комфорту і спокою?
Чому? Якщо поруч є щастя! Не можу збагнути.
І раною мрії стають невимовно глибокою.

Чому ми вважаємо прийняте істино правильним?
Стираючи в попіл все те, що загально не визнане.
Чому ж тоді непереборно так хочеться плакати,
Коли все відверте прирівнюємо із капризами...
                24.05.2010

Ранок, що не наступив

Темних вулиць густа імла
Прохолодного сніжного ранку,
Відблиск сонця крізь товщу скла
Пурпурового на світанку.

Білий іней, немов кришталь,
Пластівцями обійме віття.
І свою зимову печаль
Заспіває північний вітер...

Будуть сипатись з неба зірки.
Не гарячі - крижинки, й тільки.
Від тепла чієїсь руки
Завмирають на склі літер кілька.

Місто спить, ніби геть неживе,
Потонуле в примарних тінях.
Місто спить. Тільки час пливе.
Чверть життя потопа в сновидіннях...

Багряніє світанку жар,
І, хоч холоду він не розвіє,
Місто вирветься з світу примар.
Лиш вона вже очей не відкриє.
10.05.2010

Нічний дощ

Криваві краплі розтинали мертвий холод,
Стікали по замацаному склі.
Лиш темрява. І навкруги нікого
У цій дражливій мовчазній імлі.

У вікнах світло жевріє несміло,
Химерних тіней постаті творить.
Хай вітер пробирає мокре тіло,
Все байдуже, коли душа болить...

11.04.2010

Все

Я божеволію без тебе і від тебе.
Без тебе, і з тобою не живу.
Ти сонце, ти - вода, земля і небо,
Роса, що соком налива траву.

Ти радість і журба моя, ти - мука,
Ти світло й повний морок, ти - туман.
Ненавиджу і люблю твої руки.
Ти - правда, ти нещирість, ти  обман.

Ти - вірність, і найбільша в світі зрада.
Зі мною, та ні крихітки не мій.
Ти покарання й водночас відрада.
Потрібен всім, і лиш мені одній.

Щемить душа без тебе і з тобою.
Де відповіді? Все в житті просте.
Ти - щастя, й водночас ти глиба болю.
Тому що просто ти для мене все.

25.09.2009

Слова, в яких...

Слова, яких ти так і не почуєш,
Застигли у нездійснених дзвінках.
І ти не взнаєш, як мене катуєш
Тим, що живеш тепер в моїх думках.

Як душу розриваєш тим мовчанням.
В якому поховав мою любов,
Яким спинив усі мої зізнання,
Що не наважусь вимовити знов.

Слова, в яких ти привід мого щастя,
Завмерли у заплаканих очах.
Мені шкода, що ти так просто здався,
Не подолавши свій безглуздий страх.

Слова, яких на крихту ти не вартий,
Померли в коротеньких смс.
Для мене ті слова були не жартом.
Та ось ти: у одному слові весь...

15-16.07.2009

Слова, звернені на Небеса

Чому мене хотів Ти цим навчити,
Що так на серці боляче зробив?
Та бачиш: все ж умію я любити,
І в небо підніматися без крил.

Стискаю свої пальці в кулаки,
Так міцно, що від нігтів кров з долоні...
Я знаю: має й це колись пройти.
Та знаю точно - тільки не сьогодні.

Солоні краплі падають на сніг,
Від їх тепла він непомітно тане.
Скажи: чи засмутитися б він міг,
Якщо мене в його житті не стане?

25.08-14.09 2008

Просто Ти, Просто Я.

 Присвячується С. І.

У темряві ночі кружляють виром думки.
І серце від чогось заходиться тихо сльозами.
Сліди на папері від змахів моєї руки,
Навік завмирають сумними, простими віршами.

Бринить за вікном хижий вітер, гойдає кришталь
Замерзлих гілок, зльодянілих на зимнім морозі.
Дивлюсь у минуле і знаю: нічого не жаль.
Та очі мої застилають непрошені сльози.

Багато пройшло, відтекло, промайнуло годин,
Відколи з тобою ми маємо різні дороги.
Але відчуваю і досі, що ти лиш один
В мені викликаєш і радість, і біль, і тривогу.

Я мала б зізнатись, та тільки який у тім сенс:
Ми стали давно і навіки уже неможливі.
Лиш є просто Ти, просто Я, просто десь...
І, мабуть, обоє по-своєму трохи щасливі.

Гортає годинник квапливо мої сторінки,
І спогади час невблаганний поволі стирає.
Тепер не важливо де я, не важливо де ти.
Лиш пише рука: "Я і досі тебе пам'ятаю..."

15.03.2010

Думки

Чому мене засмучують думки,
Що мали б мою душу веселити,
Чому не можу сльози зупинити
Їх просто стерши дотиком руки....

Я просто хочу чути голос твій
І бачтити твої щасливі очі,
Мабуть, я просто також щастя хочу,
І здійснення частини своїх мрій...

Лиш дивний страх картає моє серце
І не дає сказати всі слова,
Я просто в них не впевнена, здається,
А ще у тім чи справді я жива...

Ось тіло, руки, ноги, серце, подих...
Лише душі не чую я тепер.
Невже її вогонь в мені помер
І не піднявшись на найвищі сходи...
       
        11.07.08

Тінь вітру

То був навіть не вітер, лише його тінь
Огортала навкруг все собою.
То були лише залишки тих сновидінь,
Крізь які ми не бачили болю.

Розчинявся в повітрі морозний туман
Так, як танули спомини в серці.
То було все несправжнє. Підступний капкан.
Доля гралась із нами, здається.

Ніби попіл розвіяні вітром казки,
Я стою. Повний морок навколо.
У пітьмі не побачу твоєї руки.
Не побачу її вже ніколи.

Розливається венами тиша п'янка,
Тонуть в ній мого серця удари.
І хваталась за темряву тепла рука,
Та нічого у ній не спіймала.

Огортав мене вітер - невидимий шарф,
Шепотів щось тихенько на вухо.
А у серці моїм панував дикий страх:
Я не можу знайти твою руку.

Бо то був і не вітер - лише його тінь,
Що зникала з приходом світанку.
То були лише мрії - шматки сновидінь,
Де ми все ж дочекалися ранку.

01.02.2010

То були лише тільки слова

Я залишу тебе у цій точці,
У цій миті земного життя.
Поміж зір кольорової ночі
Крокуватиму без вороття.

Зупинився пісочний годинник,
Часу правити щось вже нема.
Щирість слів і відвертість дитини -
То були лише тільки слова.

Телефон розрива мертву тишу,
Вітер хижий гойдає гілки.
Тут тебе я назавжди залишу
Між зірок чарівливо-п'янких.

Надривався на сходах мобільний,
З неба падав дрібний мокрий сніг.
Я в туман віддалялась повільно,
Свою щирість поклавши до ніг.

Переступиш - і навіть не глянеш.
Лиш з тобою такою була.
Вже ніколи ти іншим не станеш.
То були лише тільки слова...

01.02.2010

Третя ночі

Присвячується Р. М.

Тонуть в сутінках вологих сподівання,
На бруківці мокрій світло ліхтарів
Перетворюється в спалахи мовчання,
У містичне сяйво із далеких снів.

Дощ бринить. Дрібні ріденькі краплі
Нас проймають: ми вже довго йдем.
Третя ночі. Кава на плакаті.
Тільки третя - ще не скоро день.

Вже нема машин - дорога вільна.
Вільна. Тільки наша. Лиш для двох.
Центр міста. Проплива повільно
Темне сіре небо без зірок.

Взявши один одного за руку,
Далі ми крокуємо у ніч.
Стомлені, але щасливі рухи.
Посеред дороги віч-на-віч.

Дзвони відбивають третю ночі.
У вологій тиші йде луна.
І теплом навпроти сяють очі,
Ті, що зараз бачу я одна.

22.01.10

Він-Вона

Він любив її м'яке волосся,
Що плечі їй голубило собою,
І сміх, любив очей прозорі роси,
Але не вмів їй не завдати болю.

Вона любила його теплі очі,
І рук його тремтливість так любила.
Вона любила з ним і дні і ночі,
Та, коли йшов, - і словом не спинила.

А він чекав тих слів, що не сказала,
Вона чекала слів, що не сказав.
Лиш серце стислось - просто відпускала.
Рука в кулак - її він залишав.

І билось серце на маленькі скельця,
І рвалось серце в променях дощу.
Без тебе я не зможу - так здається.
Скажи мені лише "не відпущу"...

Але вона тих слів йому не скаже,
І він піде, стискаючи кулак.
Обоє втратять щось важливе, справжнє.
Але мовчатимуть. І значить - буде так...

17.01.2010

Літня казка

Зів’яла трава, ще не сіно,
Духмяний п’янкий аромат...
Лиш пташка на гілочку сіла -
І співом наповнився сад.

Повітря просякнуте спокоєм,
На повнії груди вдихну.
Я вийшла із передпокою
У казку свою чарівну.

Голубить трава ноги босії,
А сонце згори шле тепло.
Вітер гуля між покосами
І тоне у тиші село.

Гудуть дикі бджоли над квітами,
І б’ються в траві горобці.
Я мовчки  просто радітиму,
Хвилини гортаючи ці.

12.01.2010

Якби мені крила

Якби мені крила - за Сонцем летіла б
Туди, де немає зими.
І спомини про заметіль сніжно-білу
Розбила б своїми крильми.

Я б тішилась в променях Сонечка ніжного,
Злегка примруживши очі.
Не було б для мене нічого милішого
Літа казкової ночі.

Збирала б я промені в келих посріблений,
Ними б квітки поливала.
Вінок кольоровий, із райдуги зітканий,
Сонечку подарувала б.

Сміялась, співала, у танці кружляла б,
І пісні пташиній раділа.
За літом по світу завжди прямувала б,
Якби лиш були в мене крила...
12.01.2010

Про тебе

Снігом припорошені дороги,
По дахах сідає тихо сніг.
Вже не відчуваю я тривоги,
А ти все одно в думках моїх.

Огортає смуток, наче іній,
Душу болем змучену мою,
Очі ті, що так небесно сині,
Відверни від мене, я молю.

Я не можу бачити ті очі,
Що як зорі все мене вели
В світ казковий ніжних мрій дівочих,
В світ легкої й вічної весни.

Очі ті вели мене до згуби,
До нещастя, болю і гріха
Шепочу крізь сон тобі я: "Любий,
Не лишай мене хоча б у снах."
               13. 02. 04.

Гімн

Слова малюють фрази випадкові,
Брехливі і улесливі слова.
Холодні ночі зоряні зимові
Я краще знову проведу сама.
Бо всі слова землі того не варті,
Щоб вірити тому, хто їх сказав,
Щоб спокій свій поставити на карту,
Заради звичайнісіньких забав.
Бо то забава, все, що кажуть люди,
Суть в поглядах, у жестах і думках,
Я слухати слова твої не буду,
Я втримаю емоції в руках.

І не кажи тепер мені про щастя,
І не кажи про лагідну любов.
Напевне знаю, що тобі не вдасться
Мою розворушити знову кров.

Твою я мовчки слухаю промову,
А очі кажуть зовсім не проте.
І тільки жестом зовсім випадковим
Частинка правди із душі зійде.

І посмішка несправжня і розмова
Про речі, що насправді їх нема.
Лиш тільки знай, що вже ніколи знову
Я не повірю у твої слова.
                11.02.04.

ТРИМАЙ

Ти лиш не випускай її з обіймів -
Тобі кричали небо і земля.
Тому що ви обоє досі вільні,
І мало важить посмішка твоя.

Тримай її за руку міцно дуже -
Відтак передасиш ковток тепла.
Ти ще не все, не до кінця спаплюжив.
Тримай, поки вона ще не пішла.

Та ти не чув німих прозорих криків,
Лиш руку відпустила - вже нема.
І небо ночі, зорями сповите,
Їй сяяло. Вона пішла сама.

А ти стояв і не було тривоги.
Ти мовчки безтурботно відпустив.
Попереду не бачачи дороги,
Ішла вона. Бо не була важлива.

Спіймай її, і полони в обіймах! -
Тебе благали з неба всі зірки.
І ти відчув в ній щось до болю рідне,
Та так і не спіймав її руки.
07.01.10