неділя, 17 січня 2010 р.

Він-Вона

Він любив її м'яке волосся,
Що плечі їй голубило собою,
І сміх, любив очей прозорі роси,
Але не вмів їй не завдати болю.

Вона любила його теплі очі,
І рук його тремтливість так любила.
Вона любила з ним і дні і ночі,
Та, коли йшов, - і словом не спинила.

А він чекав тих слів, що не сказала,
Вона чекала слів, що не сказав.
Лиш серце стислось - просто відпускала.
Рука в кулак - її він залишав.

І билось серце на маленькі скельця,
І рвалось серце в променях дощу.
Без тебе я не зможу - так здається.
Скажи мені лише "не відпущу"...

Але вона тих слів йому не скаже,
І він піде, стискаючи кулак.
Обоє втратять щось важливе, справжнє.
Але мовчатимуть. І значить - буде так...

17.01.2010

Немає коментарів:

Дописати коментар