Ранок, що не наступив

Темних вулиць густа імла
Прохолодного сніжного ранку,
Відблиск сонця крізь товщу скла
Пурпурового на світанку.

Білий іней, немов кришталь,
Пластівцями обійме віття.
І свою зимову печаль
Заспіває північний вітер...

Будуть сипатись з неба зірки.
Не гарячі - крижинки, й тільки.
Від тепла чієїсь руки
Завмирають на склі літер кілька.

Місто спить, ніби геть неживе,
Потонуле в примарних тінях.
Місто спить. Тільки час пливе.
Чверть життя потопа в сновидіннях...

Багряніє світанку жар,
І, хоч холоду він не розвіє,
Місто вирветься з світу примар.
Лиш вона вже очей не відкриє.
10.05.2010