Зажурена душа

В похмурих вулицях зажурена душа
Блукала ніби в пастці павутиння.
А поруч з нею мовчки я ішла,
Втопаючи в невизнаній провині.

Мені чомусь не вистачало слів
Зізнатись, поступитись, зупинити.
І я боялась. Та і хто б посмів
В такій тягучій тиші говорити.

Здавалось чимсь замислена вона,
То віддалялася, то знов спинялась.
Нарешті мовила: "Я не бажала зла,
Дарма до тебе я не дослухалась.

Стривай, чекай, будь ласка, зупинись!
Пробач, що я не чула твоїх криків!" -
Вона ж то падала, то знов здіймалась ввись,
В похмуре небо, хмарами сповите.

Та ми спинились. Плакала вона.
І в мене сльози очі застилали:
"Пробач мені. Я не бажала зла!
Пробач що я тебе не помічала."

Мовчання. Більше я не мала слів
І аргументів, щоб переконати.
І раптом шепіт крізь туман і сніг:
"Пішли додому. Годі вже блукати..."

30.01.2013

Повернися назавжди

Повернись в моє життя
Так, немов пішов учора,
Не простившись допуття,
Не плануючи нічого.

Повернись таким, як був,
А, як хочеш, зовсім іншим.
В моїм серці дивний сум,
А з тобою - щастя більше.

Серед тисяч ти один
І близький, і незбагненний.
Завмирає часу плин,
Коли все в житті без тебе.

Повернися в мої сни,
Не кажи, що їх не вартий.
Пояснити не проси.
Ти важливий. Це не жарти.
28.01.2013

Для Ро

Твоя неймовірність спиняє слова на вустах,
І змушує серце то рватися, то завмирати.
Я не розумію: то радість, чи, може, то страх,
Чи хочу втекти, або ж просто тебе обійняти...
2008

Остання крапля

Став Світ пустий, і ми в нім наче тіні:
Байдужі, ніби зовсім без сердець.
У цім безглуздім, сірім животінні
В істерику зривається терпець.

Осточортів щодня той самий розклад,
І дії ті ж - неначе ти машина.
Вже норма мати в нервах певний розлад,
В подіях не шукаючи причини.

Плестись в одному напрямку, як зомбі,
І бути певним: краще не буває,
Здаватися щасливим тільки зовні, -
Не можна більше. Та не видно краю...
16.01.2013

Пробач що я так думаю про тебе

                                        

                                               Присвячується М. Б.   

       
Пробач, що я так думаю про тебе.
Я бачила сьогодні дивний сон:
Там хмари пропливали синім небом,
Ми ними милувалися разом.

Ти знав усе, про що я не казала, -
Ти знав усе про мене і без слів.
І я про тебе все на світі знала -
Тому, що ти й ховати не хотів.

І ти чомусь тримав мене за руку,
І я трималась, ніби так і треба,
Але не промовляючи ні звуку,
Лиш дивлячись то в очі, то на небо.

Пробач, що ти в думках моїх і в серці,
Що є важливим не лише у сні.
Не має значення як чудо це зоветься,
Бо ти безмежно дорогий мені.

Є люди, що між нас приносять світло,
Що світ цей роблять кращим кожну мить,
Що вміють душу поглядом зігріти,
Я певна, що ти є одним із них.

І я радію, коли ти веселий,
І я сумнію, коли ти сумний.
Пробач, що я так думаю про тебе.
Ти щирий, ти по-справжньому живий.
08.01.2013

Жити!

Весь світ безмежно сповнений повітрям:
П'янким, прозорим і на диво чистим.
Ми рідко почуваємось як діти
Тому, що просто забуваєм жити.

У рамках, межах що усіх тримає?
Нічого крім бажання так триматись.
А вітер - вільний. Хай волоссям грає.
Іти вперед: і падати, й спіткатись...

Іти, коли є крила за спиною,
З плечей зіпхнувши тягарі шаблонів.
Ридати. Потім тішитись весною.
За мить саджати квіти на балконі.

Ловити хмари поглядом зеленим,
Торкатись простору навколо себе,
І обіймати небо нескінченне,
Чи просто милуватися цим небом.

Всміхатись людям щиро випадковим,
І серця власного почути стуки.
І показати ділом, а не словом
Чому від радості як жар палають руки.
03.03.2011

Дякую Тобі

Я дякую Тобі за всі прекрасні миті.
За посмішку очей і за долоню теплу,
І за слова Твої: і щирі, і відкриті,
Прямі, й до неможливості відверті.

Я дякую за серця мого стуки,
За всі його прискорені удари.
Я дякую за Твої ніжні руки.
Що часом мене просто рятували.

За те, що перехоплювало подих,
Що плакати хотілось і сміятись,
За шквал емоцій щиро-невимовних,
Й за все, у чому ще боюсь зізнатись.

За душу Твою теплу і надійну,
За те, що говорив, мовчав і слухав.
За те, що я живу, люблю і мрію,
І світ цей відчуваю кожним рухом.
        1.11.2010