середу, 30 січня 2013 р.

Зажурена душа


В похмурих вулицях зажурена душа
Блукала ніби в пастці павутиння.
А поруч з нею мовчки я ішла,
Втопаючи в невизнаній провині.

Мені чомусь не вистачало слів
Зізнатись, поступитись, зупинити.
І я боялась. Та і хто б посмів
В такій тягучій тиші говорити.

Здавалось чимсь замислена вона,
То віддалялася, то знов спинялась.
Нарешті мовила: "Я не бажала зла,
Дарма до тебе я не дослухалась.

Стривай, чекай, будь ласка, зупинись!
Пробач, що я не чула твоїх криків!" -
Вона ж то падала, то знов здіймалась ввись,
В похмуре небо, хмарами сповите.

Та ми спинились. Плакала вона.
І в мене сльози очі застилали:
"Пробач мені. Я не бажала зла!
Пробач що я тебе не помічала."

Мовчання. Більше я не мала слів
І аргументів, щоб переконати.
І раптом шепіт крізь туман і сніг:
"Пішли додому. Годі вже блукати..."

30.01.2013

Немає коментарів:

Дописати коментар