Джерело

І тілом, втомленим від страждань,
Зболілим розумом вже до краю,
Обличчям ясним до Нього стань:
Безмежну істину ти вже знаєш.

Вона є там, де немає слів,
Де ти безмежне і нероздільне
В потоці вражень, подій і днів,
У світ народжене Ним творіння.

Що нероз'єднане з Джерелом
Тоді, коли про це забуває.
Живе, ув'язнене власним сном
Й від нього болісно знемагає.

Посеред тих, хто так само снить,
В тенетах розуму оповитий,
Ти зупинився лише на мить, -
ЇЇ достатньо аби звільнитись.

14.06.2019

Я одужую

Я одужую.
Може, повільно і трохи непевними кроками.
Тільки в сутінках літа все більше живого в мені.
Бути мужньою
І твердою, не ставши при цьому жорстокою,
Щоб відкрити назовні все те, що було в глибині.

Я одужую.
Так неприкрашено гірко спаплюжене
Те, що, як скарб, закладалось від Нього в мені.
І напружено
Пошуком томиться серце в шляхах запилюжених,
Бо було і на Небі, було вже й на самому дні.

Я одужаю -
Це, безсумнівно, в мені неминуче вже
Закарбовано з першого погляду в неба блакить.
Бути дружньою,
Залишивши старе, світом знуджене.
Я одужую там, де наразі нестерпно болить.

12.06.2019

Одноосібно

Не дати нікому причини для жодних думок,
У простір свого існування чуже не впустити.
Щоб тільки мені був відомий наступний  мій крок,
Щоб тільки Йому мої плани лишались відкриті.

Лише моя Воля хай буде моїм рушієм,
Якщо Його ласка: хай будуть в житті й однодумці.
А я твердо знатиму: все, що я маю, - моє:
Поразки і успіхи, радість і сльози в розлуці.

Хай буде мій шлях не затьмарений більше чужим:
Чужими бажаннями, спробами маніпуляцій.
І хай будуть інші, співзвучні мені, разом з тим,
Ті люди, з ким маємо схожі частоти вібрацій.

29.05.2019

Причастя

Впустити тепло, що незримо лягло на плечі.
І те Джерело, із якого воно прийшло,
Так щиро тебе вітає, і так доречно
Усе накладає на тихе, блаженне тло.

І тим безумовним, таким незбагненно чистим
Проймає до самих глибин так, що сльози - потік.
Немає тебе. Розчинилось усе особисте,
І час упокорено тихо сповільнює лік.

Немає гріхів - вони змиті потоком любові
Його безумовної, рідної, рівної всім.
Святим прийняттям крихти тіла Його і крові
Вернулось давно загублене Світло у Дім.

02.04.2019

Визнання

Зупинитися вчасно - чи я колись це могла?
Всі мої катастрофи - моїх власних дій творіння.
Я для когось, напевне, була осередком зла,
А самій же здавалось, що я у руках Провидіння.

І були сотні виправдань кожному із бажань.
І здавалося правильним все, що тоді робила.
А тепер мені жаль(ні, не соромно, просто жаль),
Що в пустій боротьбі загубила я стільки сили.

Що не зважила цінностей, не рахувала цін,
Що усі ми платили за право бути щасливим.
Що занадто непевно хотіла разючих змін,
І при цьому не знала того, що мені важливо.

Що чекала когось, хто прийшов би в моє життя
І змінив його хід так, щоб стало усе можливо.
Так уперто не бачила того, що тільки я
Маю право на це, маю мужність і маю Силу.

2018 - 2019

Життя

І все, що проходить, у нас залишає сліди,
І добре, коли ми від того стаємо мудріші,
Коли ми вчимося з прожитої нами біди,
Й не ждемо, що рішення буде приймати хтось інший.

Коли ми смиренно тримаємо те, що в нас є,
З чітким усвідомленням цінності власних здобутків,
Коли визнаємо, що наше життя - барельєф,
Який вимальовують кожним штрихом наші руки.

Коли з плином часу все більше складається пазл,                                           
І ти розумієш, що всьо́му було своє місце.
І вчишся, нарешті, любити його без прикрас,
Любити тепер, без думок про те, що буде після.

27-28.12.2018

_________________________
* Його -  життя.

Вкотре

Коли остаточно забракне відміряних сил,
І гнатись за тим, що для серця не миле, набридне,
Я вкотре збагну, що лишилася майже без крил,
Та визнаю, те, що сама це з собою зробила.

Є тільки примарна здогадка про шлях на землі,
Яким мені суджено йти, щоб дістатись до цілі.
Та я, розчинившись поволі в буденній імлі,
Вже майже забула про те, чого серце хотіло.

Лиш дивний неспокій по крихті зсередини їв,
Допоки та рана не стала і справді велика.
Оманливий затишок зітканих тишею днів,
Що благом здавався, насправді приховане лихо.

Хай плаче, хай скаже нарешті про себе Душа,
Ув'язнена путами розуму, майже безправна,
Вона не для того сюди уже вкотре прийшла,
Щоб знову безмовно губитись в порожніх забавах.

02.01.2018