До самих глибин

                                    Усім, хто проник(усвідомлено, чи необачно) 

Коли ти проникнеш до самих глибин,
Дороги назад вже не буде.
Не зникне, як дим через сотні шпарин,
Прийшовши  - залишиться всюди.

Хай буде лиш фоном баталій п'янких,
Ілюзій людських та емоцій,
Та навіть коли бій поволі затих -
Ще тут вона. В кожному кроці.

У кожному русі, у посмішці вуст,
У кожному серця ударі,
У спогадах теплих, яких не боюсь,
Бо там не лишилось печалі.

І так неймовірно знаходити знов
Все те, що, здавалось, минуло.
Вона не скінчиться за жодних умов,
Коли до глибин сколихнула.

14.12.2016

Поки ми тут

Готових рецептів немає - лише підказки,
Що часом заводять ще далі в тенета оман.
Та поки ми тут - ми іще не зазнали поразки,
А значить: є шанс розгадати і втілити План.

Траплялось ходити уже не своїми шляхами,
Траплялось зневірено рвати здобуті зв'язки.
І часом здається, що ми невиправні нахаби,
Та щось мені каже, що Він любить нас і таких.

На тлі помилок і подекуди хибних здогадок
Ясніли підозри, що кожен із нас є творцем.
І, може, колись, зрозумівши Великий Порядок,
У сумі здобутків для нас стане звичним і це.

23-24.11.2016

Дуальність

І коли розум не дасть нічого сказати серцю,
У дивних снах загубившись, розгубиш останній сенс.
То не суттєво, яким для решти воно здається -
Твоє життя. В ньому тільки ти бачиш власний хрест.

Та поруч з тим тільки ти в нім бачиш і власні крила,
І злітну смугу там, де для інших  її нема.
Коли зупиниш слова - відчуєш ту невимовну силу,
Яка наповнить усе в тобі, через край жива.

Тобі у спогадах вже немає чого шукати,
Лишились шрами, та визнай: болю давно нема.
То не суттєво кому які було здано карти,
Коли щомиті підкріплюєш діями власні слова.

9-10.2016

Ну звісно ж...

Ну звісно ж: усе може зникнути просто за мить.
І часу того, яким граємо, дійсно немає.
Як збите коліно, на трохи душа защемить
Укотре згубивши оте, що здавалось - без краю.

Ну звісно ж: на все неодмінно даровано сил,
Хоча в певну мить зовсім щиро заплачеш: "Не правда!"
І хай звідусіль тобі скажуть про це голоси,
Та лиш самотужки собі віднаходиш відраду.

І тільки тоді, як з собою ти є сам на сам,
Всіх давніх примар, посадивши навколо, розвієш.
І влади уже не даси тим чужим голосам,
Що гасять надію і знову дарують надію.

Ну звісно ж: по колу, допоки не здано урок
(Усе навмання, бо сценарій для нас невідомий).
Того, скільки зроблено й виправлено помилок,
Крім себе самого не варто казати нікому.

01.08.2016

Все минає

Ніщо не є важливішим за все інше.(Кастанеда)

І тоді, коли крила обпалені знов,
Ще болять і димлять за спиною,
Ти продовжиш дорогу без жодних умов.
Та й без тих, хто уже не з тобою.

Рівноцінно усе, що приходить і йде.
Ти давно ні за чим не шкодуєш:
Все минає. Тому поміж сотень ідей
Так спокійно вбираєш одну лиш.

Все минає - і так вже бувало не раз,
Що здавалося: більше ні миті.
Перед ним ти стояла одна й без прикрас,
І хай очі сльозами налиті,

За секунду розтиснеш долоні і знов
Полетить у безодню минуле.
Ти продовжиш дорогу без жодних умов.
Все минає - ти дійсно відчула.

07.07.2016

Визнання

Я стільки усього хотіла тобі розказати,
Та тільки, здається, то буде лише суєта(Еккл. 1:14).
В цій грі невідомо кому які роздано карти(Притчі 19:21),
Хоча, загалом, вона мала би бути проста(Еккл. 5:17-19):

Від серця робити(Притчі 16:3), любити(1 Кор. 13:1-13), плекати довіру(Гал. 6:9),
І прагнути втілення власних шалених ідей(Притчі 16:17)
Щоб все не на шкоду комусь(Притчі 24:17), і обдумано в міру(1 Кор. 6:12),
Щоб речі не стали для тебе цінніші людей(Еккл. 4:10) - 

Жагу настанов моїх просто пробач: я не смію(Матв. 7:1-2).
Хай власними знаками буде осяяний шлях(Пс. 16:5).
Ти все робиш правильно - вірю і маю надію,
Без права втручатись(Лук. 21:19): твоє у твоїх руках(Гал. 4:7).

22.06.2016

Через край

Я не хотіла би слів
(У їх тенетах не раз знемагала).
Тобі обіймами все розкажу, що в мені через край.
Поміж усіх відчуттів
Беззаперечно: тебе дуже мало,
Тебе так мало, що серце моє огортає печаль.

У світлий сум,
Як в безодню, пірнаючи необережно,
Не озираючись більше, прийняти усе так, як є.
Ніхто не чув
І не зна чи бувають у ніжності межі,
Та я набрала її через край повне серце моє.

Хай часу плин
Затирає поволі усе несуттєве
(Мій янгол те, що важливе, сховає своїми крильми́).
І долі млин
Все на порох стирає, лишивши до тебе 
Лише єдине, безмовне і щире таке: Обійми́.

20.06.2016

Налий мені Світла

                        Повернися, душе моя, до спокою твого...
                                                                           (Пс. 114:7)

З доріг, що водила ними мене душа,
Намарне шукати зворотних шляхів: немає.
І час вже нікуди більше не поспіша,
Відколи за ним я більше не поспішаю.

У полум'я кинула рештки своїх надій
(Нехай догорять ущент, не лишивши сліду)
Я спокоєм хочу бути серед подій,
Емоцій розбурханих тихим, м'яким сусідом.

І хай не торкнеться більше мене той сум,
Що стукає в серце із думкою: "все даремно".
Я знаю: мене Ти чуєш, і завжди чув.
Налий мені Світла туди, де і досі темно.

05.06.2016

Не зникай

За браком слів і пояснень є щось у мені через край,
Чому я назви, напевне, не дам, щоб позбавити фальші.
Єдине щире в мені, що до тебе звучить: "Не зникай!"
Коли спитаєш чому - пояснити зумію навряд чи.

31.05.2016

Опора

Хоч у світі невидимих див ненадійна опора,
Залишитись без тебе не хочу я навіть на мить.
Ти кажеш: залежна. І правий. Напевне, я хвора:
За тебе, без тебе - однаково щиро болить.

У світі, що повниться сумнівом, чиста довіра -
То так надзвичайно, що годі шукати причин.
Ти часто говориш про мене, що я маловірна,
А я спростувати не можу тобі це нічим.

Та недосконалість відступить на тисячу кроків,
І байдуже на сподівання - ти просто такий.
Усяким приймаю. Бо чесно, хай навіть жорстоко.
Оту маловірну в мені, якщо зможеш, добий.

31.05.2016

Скло

Саме у «віддзеркаленні» іншою людиною, певних наших  рис, можна побачити, все те глибинне і приховане, повністю і без прикрас.  (В. Р. Повний текст:  http://koshydlo.blogspot.com/2016/05/blog-post.html)

                              
Ти казав: дзеркала.
Я ж хотіла би бути склом,
Що крізь нього на світ не спотворено дивляться очі.
Поміж теплого зла
Незвичайно холодним добром
Неулесливим і нелукавим тепер бути хочу.

Ні емоцій, ні слів,
Ні думок, що у вирі летять
Невідомо куди, прилетівши тепер хтозна звідки...
На прозорому тлі
Без образ і палючих проклять
Не герої ми вже, а лише знеособлені свідки.

Я хотіла би так,
Щоби рівно, як неба блакить.
І у просторі тиші моєї тобі стане тихо.
Без взаємних атак.
Хай затихне усе, що болить.
В дзеркалах нам не видно себе: ми давно уже звикли...

29.05.2016

Чи з тобою...

                  Утверди шаги мои  на стезях Твоих.
                                                         (Пс. 16:5)

Сама, чи з тобою,
Але неухильно вперед.
На тлі декорацій мінливих мета незмінна.
Секундами болю
Майнув черговий фрагмент.
Не збило із ніг, хоч і впала тоді на коліна.

Повільно і все ж,
На шляху, тім, що був для двох.
Самотньо іду(хоч один, кажуть, в полі не воїн).
Не знаючи меж,
Тих, які мені визначив Бог,
Я далі піду там, де мала ходити з тобою.

18.04.2016

По Кастанеді

Між іншим, маги мають одну чудесну здатність - вони живуть
виключно у сутінках почуттів, які найбільш точно можна описати словами "і все ж...".
Коли світ руйнується навколо них, маги визнають, що ситуація жахлива,
і негайно відступають у сутінки  цього "і все ж..."
                                          Карлос Кастанеда "Сила тиші"

В тіні почуттів, на задвірках життєвих історій,
На фоні емоцій стояти лише вартовим.
У світі, де кожен собою запущено хворий,
Так цінно було б почуватися просто живим...

Коли все не так, і тремтіння зривається в сльози,
Забарвлено світ у густі кольори катастроф.
І ти, по інерції, руху спинити не в змозі,
Себе і емоції вже не розділиш на двох.

Але, якщо раптом у вирі на мить прояснієш,
Відчуєш, можливо уперше, жагучу потребу:
У Всесвіті, що догора у вогні безнадії,
Зробити, нарешті, усе як писав Кастанеда.

В своїй бездоганності зна загартований воїн,
Що розпач лише на секунду позбавлений меж.
Він, щиросердечно прийнявши біду бідою,
Смиренно відступить у простір свого "і все ж..."

09.04.2016

Шепіт

Почуй тихий шепіт, бо він не зірветься на крик,
Затихне, безслідно, згубившись у закутках Світу,
А я своїм серцем по тому ще буду боліти
Так довго, аж поки збагну, що і ти з нього зник.

Почуй кожне слово(їх так небагато тепер),
Бо я заплела туди душу свою поміж звуків.
Зривалися з вуст ніби стріли з надтріснутих луків.
Рішуче долали дорогу свою  крізь етер.

Об ціль розбивався, поволі згасаючи, звук.
І марно кричати, коли не почуто мій шепіт...
Якби ти вловив між словами захований трепет -
Тобі без вагань положила би серце до рук.


07.04.2016

Покаяння

                           Поверни мені радість спасіння Твого
                           і  духом могутнім укріпи мене.
                                                                  Пс. 50:14

Прости недовіру мою, що як тінь за мною,
Прости, що я планів Твоїх все ніяк не прийму.
За те, що у мрії, як завжди пірну з головою,
І, знову розбившись, спитаю у Тебе: "Чому?"

Прости мій безглуздий сум і мою зневіру
У миті коли я звертаю з Твоїх шляхів,
Коли я на швидкості звуку лечу у прірву,
Осліпла до знаків Твоїх і оглухла до слів.

Прости, коли, впавши, слізьми я омию щоки,
І згарячу крикну, зирнувши в небесну синь:
"Скажи мені, Боже, чому Ти такий жорстокий!" -
Прости і тоді. Не залиш мене, Боже, не кинь.

05.04.2016

Мости

З моїх ілюзій сплетені мости
Між тих доріг, що не ведуть нікуди,
В часи, яких ніколи вже не буде...
Скорботно серце просить: "Відпусти!"

Замріюся, почувши ніжний спів
Незнаної тендітної пташини,
І хай він прямо в серце моє лине,
Руйнуючи неволю давніх снів.

Хай тануть сльози на щоках моїх
В м'якому сяйві сонця, що сідає,
Коли отак по крихті я втрачаю
Саму себе - то є найбільший гріх.

Ти змий моїх надій порожніх сум
Своєю піснею, мені незнана птаха,
І я порву тенета свого страху,
І далі світом світло понесу.

27.03.2016

Прийми мене

Прийми мене розгублену і впевнену.

Прийми мене й веселу і сумну.

З моїми щастями і з усіма проблемами.

З усім, що знаю і чого ще не збагну.

Прийми мене відкритою і справжньою.

Щоб масками себе я не паплюжила,

Прийми мене слабкою і відважною.

І пристрасною, а коли й байдужою.

Прийми мене такою, як я створена,

Такою, як мене задумав Бог:

Смиренну перед Ним, людьми не скорену.

І радісну, і сповнену тривог.

Прийми з усим, що нині назбиралося,

І я також тебе прийму таким!

І, хто зна: чи на мить, чи аж до старості,

Та будь зі мною істинно живим.

Сумна віщунка

Дивилась в небо голубе сумна віщунка,
Піском крізь пальці невблаганно бігли дні.
Хтось звав дарунком ті пророцтва, хтось же - трунком.
Та її очі кожну мить були сумні:

Ті кому добре на майбутнє віщувала,
Сліпою вірою понищивши мости,
Вже не на заздрість, як колись, а на поталу,
Без дій чекали звершення мети.

Ті, кому біди нарекла сумна віщунка,
Так само, не спинаючись для дій,
В сльозах чекали горя, склавши руки,
Всеціло розчинившись у біді.

Ніхто не чув того, що було після.
Ледь чутно промовляла кожен раз
Про те, що "Це не остаточна дійсність:
Усе в руках у кожного із вас"...

І лиш вона, колись зробивши вибір,
Була навік позбавлена тривоги:
В пітьмі ночей і днів шаленім вирі
Для себе вже не бачила нічого...

04.03.2016

Щасливим

Вже нема куди бігти, немає про що говорити:
Хіба я здатна сказати більше, ніж скаже тиша?
Хіба я здатна вмістити сенс однієї миті
В тісні слова так, щоб ними слід у тобі залишити...

Коли мовчанням зігріти можеш  не гірше сонця,
Й чиюсь присутність вбираєш в кожну клітинку шкіри,
Вже не важливо те, що збулося і не збулося,
І воскресає давно заснула в тобі довіра. 

Коли вдихаєш повітря - й з того уже щасливий,
Тобі так ясно: найвища радість - це просто бути.
І сила в тому, щоб не ховати свою вразливість
Та разом з тим не боятися рвати іржаві пута.

Прийнявши все, що тобі дається, лишитись вдячним,
Потоки вітру відчути врешті на власних крилах.
Ступати там, де ніхто не ходить, уже  не лячно.
І, як усі існувати, більше тобі не мило.

Мені у тиші з тобою так, як ніхто не вірив,
Що може бути поміж людей: безпричинно світло.
І все найкраще доступно нині для нас без міри,
Аби ми тільки навчилися бачити і радіти...

Дивися в очі мені, а хочеш - візьми за руку,
Я збережу все як є, нічого в тобі не порушу
І хай по вінця тебе наповнять чарівні звуки
П'янкого  Всесвіту(з нього зіткані наші Душі).

25.02.2016

Екстерном

                                                   Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем,
                                                   і ось, усе - суєта  і томління духу. (Екл. 1:14)

Дайте мені закінчи́ти його екстерном.
Склалась картинка: у ньому відсутній сенс!
Той, що мав литися світлом туди, де темно,
Той, що повинен здіймати аж до небес...

Бігти куди? І для чого збирати омріяне?
Все суєта. Все у попіл(може, й душа).
Творить для себе кожен своїми діями
Клятий той сенс(а я десь не туди пішла).

Тільки про це нікому, про це лиш пошепки
(Може, я скисла раніше, ніж вийшов термін).
Кожен іде й пишається власними ношами.
Я йду порожня: мені би його екстерном...

30.01.2016

Ледве тепло

Ті, що загублені у буденності, нею скорені,
Неусміхненими очима дивилися байдуже.
Безнадійно своїми страхами були спотворені,
Однозначно майбутнє бачили лиш безрайдужним.

Але і далі своїм бажанням в полон здавалися,
І день за днем їх потоку все ще кінця не бачили.
Під їхнім гнітом згубили рештки причин для радості,
І припинили, нарешті, пошук свого призначення.

Лише у снах кожен з нас боров своїх власних демонів,
А на світанку складали зброю, у світ пірнаючи.
Та не були снами сни. Ми  і справді застрягли в темряві.
І ледве тепло у грудях там, де було так гаряче...

17-18.01.2016