Щасливим

Вже нема куди бігти, немає про що говорити:
Хіба я здатна сказати більше, ніж скаже тиша?
Хіба я здатна вмістити сенс однієї миті
В тісні слова так, щоб ними слід у тобі залишити...

Коли мовчанням зігріти можеш  не гірше сонця,
Й чиюсь присутність вбираєш в кожну клітинку шкіри,
Вже не важливо те, що збулося і не збулося,
І воскресає давно заснула в тобі довіра. 

Коли вдихаєш повітря - й з того уже щасливий,
Тобі так ясно: найвища радість - це просто бути.
І сила в тому, щоб не ховати свою вразливість
Та разом з тим не боятися рвати іржаві пута.

Прийнявши все, що тобі дається, лишитись вдячним,
Потоки вітру відчути врешті на власних крилах.
Ступати там, де ніхто не ходить, уже  не лячно.
І, як усі існувати, більше тобі не мило.

Мені у тиші з тобою так, як ніхто не вірив,
Що може бути поміж людей: безпричинно світло.
І все найкраще доступно нині для нас без міри,
Аби ми тільки навчилися бачити і радіти...

Дивися в очі мені, а хочеш - візьми за руку,
Я збережу все як є, нічого в тобі не порушу
І хай по вінця тебе наповнять чарівні звуки
П'янкого  Всесвіту(з нього зіткані наші Душі).

25.02.2016