четвер, 17 жовтня 2013 р.

Пауза

                                                                  Присвячується моїй Душі

Спустошена, мов після урагану,
Я зіткана зі спогадів і снів.
Лиш зовні чарівна і бездоганна,
Та скільки всього сховано в мені!

Стрімкими я розгублена думками,
Вкрай виснажена швидкістю життя.
На серце полягали сотні шрамів,
А зовні все ще свіжа, як дитя.

Розтріпана, немов на вітрі квітка,
Розхристана живе душа в мені.
Мабуть, ще здатна сяяти й радіти,
Лиш зараз спочиває в тишині.

І як її не слухати я можу,
Коли блага ледь чутно: "Відпочинь".
Мені і сумно, й страшно, і тривожно:
А що як вона зовсім замовчить?

Навіщо мені буде те, що зовні,
Як стану я всередині пуста?
Ми від усіх сховалися сьогодні,
І хай нас тихий спокій огорта.

17.10.2013    

Немає коментарів:

Дописати коментар