Беззахисна перед тобою

Беззахисна перед тобою
Й з небесними воїнами
За спино́ю,
І навіть зі зброєю.

Заповнено простір довірою
Теплою, щирою,
Іграми
Не спотвореною, не відміряною.

До тебе - з відкритими шрамами,
Часом задавненими,
Бо приправлені ми
Відчуттями невдаваними.

23.09.2015

Попри все

Повір: в цьому світі немає давно святих,
А чорне і біле злились у відтінках сірого.
Коли голос розуму, врешті, на мить затих,
Знанням обернулось те, що ми звали вірою.

Без вибору:  просто мовчати за браком слів,
Коли незбагненне на швидкості рветься в душу.
Лиш той, хто в житті не шукає легких шляхів,
До істини йтиме уперто і незворушно.

І хай твоїх сумнівів буде уже через край,
Ми здатні разо́м подолати усіх твоїх демонів,
А ти, попри все, моя радосте, просто знай,
Що я вже ніза́що тебе не залишу темряві.

18.09.2015

Ти завжди говорив...

Вже нічого не варті наші крапки́ над "і":
Схоже, час залиши́в назавжди́ щось у нас незмінним.
Ти змінив мої дні, і пішов навіть із моїх снів,
Та я чую тебе і тепер, безперечно,.. рідним.

Що було - залиши́лося там, де ми рвали зв'язки,
Де палили мости, через гордість ступити не в змозі.
Та тепер до мурашок впізна́ваний дотик руки
Скаже все замість слів, що спинилися на півдорозі.

Я дивлюся на тебе - і бачу, що ти досі мій,
Попри те, що тепер кожен з нас вже обрав собі пута.
І так дивно радіти, не маючи більше надій.
Ти ж мені обіцяв до кінця, назавжди́ моїм бути...

Незбагненні сценарії доля малює для нас,
І тепер я вже знаю: ніщо не бува випадковим.
Щось міняється, щось залишає незайманим час.
Ти завжди́ говорив мені: "Не обіцяй, що ніколи"...

19.08.2015

Яка я?

Яка я? -
Сама час від часу себе я питаю.
В юрбі нами створених ролей, страхів і бажань
Зникає,
Ледь тільки торкнувшись мого небокраю,
Стежина, що здатна провести до бажаних знань...

І тіло
Від сліз, що ховати несила, тремтіло:
Я волю дала б почуттям, але ж... завчена роль...
Хотіла
Щоб стала Душа, мов голубонька, біла,
Та волі забракло в бою із ордою неволь.

Я Світло,
Все менше і рідше для когось помітне,
Що ллється свободою тільки на тлі моїх снів.
Обітне
Мій простір надійно збудована клітка,
Дверцята якій відчинити ніхто б не посмів.

Яка я?
Що знову від себе і світу ховаю?
Коли загубила свободу творити мій світ?
Не знаю.
Та чую, як пульс неухильно стихає
У мрії тієї, що знятись не може в політ...

30.07.2015

Тепер

А що ти скажеш, як час нічого уже не покаже нам?
І розтане відстрочка примарою, наче туман.
Може все, що ми знаємо, є лиш тепер, тільки наживо?
Що як місця немає для складених нами програм?

Наші "потім", "не зараз", "подумаю", "може", "побачимо"
Мов у прірву зриваються й гаснуть у ній без слідів.
І ми тільки придумали те, що для нас щось призначено,
Десь із часом, пізніше, в якийсь із непрожитих днів.

Що, як крок, що ти робиш, - єдине, що в тебе залишилось?
І те слово, яке ти говориш, останнє зі слів?
Порятунку немає ні потім, ні в тінях колишнього.
Що, як тільки тепер може стати усе, як хотів?

23.07.2015

Хто ж знав....

Кого обманюю, з ким затіваю безглузді ігри?
Я заховала так глибоко в серці його, як змогла.
Секунди квапились і крізь ве́сну до літа бігли.
І ніби й літо гаряче, та мало у нім тепла...

Кого обманюю? Давні обра́зи мої забуті,
Тоді ж у розпалі нашої драми не бачила меж.
Але ж тепер... А тепер би просто його почути...
І ніби сонце на небі теж саме, та світла - менш...

Кого обманюю, як кажу, що уже не сумно?
Хіба відсутність його таким чином менше болить?
Так само вітер і досі гра на тендітних струнах,
Але краса його пісні  торкає лише на мить...

В мені є простір куди немає дороги іншим:
Він сяяв сонцем у ньому і  лагідно вітром співав.
Кого обманюю я? Там не треба нікого більше,
Уже нікого не треба. Та тільки тоді... хто ж знав...

09.07.2015

З легкої руки

Наші затишні сни,
Через Душу пройшли,
Й перестали вважатись логічними.
Час - крізь пальці пісок.
Маневруй між пасток
І втішайся секундами Вічності:

Що було поміж нас,
Ще вернеться не раз,
Як не в цьому житті, так у іншому.
Не було помилок,
Та як гарно було б
Один одному стати ріднішими...

Все повториться, знай.
Як тоді: через край.
Як не з нами, то вже з кимось іншими.
І з легкої руки
Я спинила думки.
Почуття ж  все одно залишились....

25.06.2015