Яка я?

Яка я? -
Сама час від часу себе я питаю.
В юрбі нами створених ролей, страхів і бажань
Зникає,
Ледь тільки торкнувшись мого небокраю,
Стежина, що здатна провести до бажаних знань...

І тіло
Від сліз, що ховати несила, тремтіло:
Я волю дала б почуттям, але ж... завчена роль...
Хотіла
Щоб стала Душа, мов голубонька, біла,
Та волі забракло в бою із ордою неволь.

Я Світло,
Все менше і рідше для когось помітне,
Що ллється свободою тільки на тлі моїх снів.
Обітне
Мій простір надійно збудована клітка,
Дверцята якій відчинити ніхто б не посмів.

Яка я?
Що знову від себе і світу ховаю?
Коли загубила свободу творити мій світ?
Не знаю.
Та чую, як пульс неухильно стихає
У мрії тієї, що знятись не може в політ...

30.07.2015

Тепер

А що ти скажеш, як час нічого уже не покаже нам?
І розтане відстрочка примарою, наче туман.
Може все, що ми знаємо, є лиш тепер, тільки наживо?
Що як місця немає для складених нами програм?

Наші "потім", "не зараз", "подумаю", "може", "побачимо"
Мов у прірву зриваються й гаснуть у ній без слідів.
І ми тільки придумали те, що для нас щось призначено,
Десь із часом, пізніше, в якийсь із непрожитих днів.

Що, як крок, що ти робиш, - єдине, що в тебе залишилось?
І те слово, яке ти говориш, останнє зі слів?
Порятунку немає ні потім, ні в тінях колишнього.
Що, як тільки тепер може стати усе, як хотів?

23.07.2015

Хто ж знав....

Кого обманюю, з ким затіваю безглузді ігри?
Я заховала так глибоко в серці його, як змогла.
Секунди квапились і крізь ве́сну до літа бігли.
І ніби й літо гаряче, та мало у нім тепла...

Кого обманюю? Давні обра́зи мої забуті,
Тоді ж у розпалі нашої драми не бачила меж.
Але ж тепер... А тепер би просто його почути...
І ніби сонце на небі теж саме, та світла - менш...

Кого обманюю, як кажу, що уже не сумно?
Хіба відсутність його таким чином менше болить?
Так само вітер і досі гра на тендітних струнах,
Але краса його пісні  торкає лише на мить...

В мені є простір куди немає дороги іншим:
Він сяяв сонцем у ньому і  лагідно вітром співав.
Кого обманюю я? Там не треба нікого більше,
Уже нікого не треба. Та тільки тоді... хто ж знав...

09.07.2015

З легкої руки

Наші затишні сни,
Через Душу пройшли,
Й перестали вважатись логічними.
Час - крізь пальці пісок.
Маневруй між пасток
І втішайся секундами Вічності:

Що було поміж нас,
Ще вернеться не раз,
Як не в цьому житті, так у іншому.
Не було помилок,
Та як гарно було б
Один одному стати ріднішими...

Все повториться, знай.
Як тоді: через край.
Як не з нами, то вже з кимось іншими.
І з легкої руки
Я спинила думки.
Почуття ж  все одно залишились....

25.06.2015

Заховані

Заховані, та незагоєні давні рани -
Я їх так боялась відчути в усій повноті.
Між ними і мною стояла стіна бездоганна.
І правила миру, здавалось, достатньо прості.

Заховані, та не прожиті і заіржавілі
Уламки історій, моїх почуттів, відчуттів,
Мов дротики, що не дістали своєї цілі,
Постали примарами дивними із моїх снів.

Заховані, та не забуті й невтішно болючі,
Немов лиш учора наповнили простір собою
І тугою повниться серце, і спогади мучать -
Я мушу прожити їх, склавши беззахисно зброю.

29.05.2015

Безмежна Тиша

Вона розчинить всі назви й поглине усі імена,
Безмежна Тиша, що зачаїлася поміж словами,
Вона лишається там, де нічого уже нема,
Вона виходить на сцену незмінно лише на зламі.

У ній потоне твій жаль і розвіється сліз ріка,
І твою радість вона незворушно колись поглине.
Вона між звуками Світу чатує така п'янка,
Що у ній я гублюся, не знаючи часу плину.

Від неї спокоєм віє, що тонко проймає до сліз,
Вона в усьому лишає свої невловимі сліди.
Хай непроявлено, та неодмінно присутня скрізь.
Ти нею марив лиш іноді, я її прагну завжди.

24.05.2015

В обіймах Життя

Стрибай у прірву, коли попереду бачиш Світло.
І, хтозна: може у Теплих Руках завершиться політ.
Ніж тліти сотню років, краще в кілька секунд згоріти,
Хай залишитись ні з чим, але вже не терпіти гніт.

Хоч, озирнувшись, побачиш те, що таке знайоме,
Чому у жертву приносив бажання свої не раз,
Та накипіло вже, наболіло до сліз, до судоми...
Вже прогнило і зотліло, відкрившись тепер без прикрас.

Коли спадає з очей покривало п'янких ілюзій,
Ти розумієш: жива і незмінна лише любов.
І вийде з ладу все те, що довго було в напрузі.
І розлетиться на друзки, збудоване без основ...

Звертай туди, де твоя нога іще не ступала,
Ходи шляхами, з яких немає назад вороття.
Стрибай натхненно, рішуче, радісно, тихо, спрагло...
Я вже стрибнула. Мене спіймало в обійми Життя.

15.05.2015