По Кастанеді

Між іншим, маги мають одну чудесну здатність - вони живуть
виключно у сутінках почуттів, які найбільш точно можна описати словами "і все ж...".
Коли світ руйнується навколо них, маги визнають, що ситуація жахлива,
і негайно відступають у сутінки  цього "і все ж..."
                                          Карлос Кастанеда "Сила тиші"

В тіні почуттів, на задвірках життєвих історій,
На фоні емоцій стояти лише вартовим.
У світі, де кожен собою запущено хворий,
Так цінно було б почуватися просто живим...

Коли все не так, і тремтіння зривається в сльози,
Забарвлено світ у густі кольори катастроф.
І ти, по інерції, руху спинити не в змозі,
Себе і емоції вже не розділиш на двох.

Але, якщо раптом у вирі на мить прояснієш,
Відчуєш, можливо уперше, жагучу потребу:
У Всесвіті, що догора у вогні безнадії,
Зробити, нарешті, усе як писав Кастанеда.

В своїй бездоганності зна загартований воїн,
Що розпач лише на секунду позбавлений меж.
Він, щиросердечно прийнявши біду бідою,
Смиренно відступить у простір свого "і все ж..."

09.04.2016

Шепіт

Почуй тихий шепіт, бо він не зірветься на крик,
Затихне, безслідно, згубившись у закутках Світу,
А я своїм серцем по тому ще буду боліти
Так довго, аж поки збагну, що і ти з нього зник.

Почуй кожне слово(їх так небагато тепер),
Бо я заплела туди душу свою поміж звуків.
Зривалися з вуст ніби стріли з надтріснутих луків.
Рішуче долали дорогу свою  крізь етер.

Об ціль розбивався, поволі згасаючи, звук.
І марно кричати, коли не почуто мій шепіт...
Якби ти вловив між словами захований трепет -
Тобі без вагань положила би серце до рук.


07.04.2016

Покаяння

                           Поверни мені радість спасіння Твого
                           і  духом могутнім укріпи мене.
                                                                  Пс. 50:14

Прости недовіру мою, що як тінь за мною,
Прости, що я планів Твоїх все ніяк не прийму.
За те, що у мрії, як завжди пірну з головою,
І, знову розбившись, спитаю у Тебе: "Чому?"

Прости мій безглуздий сум і мою зневіру
У миті коли я звертаю з Твоїх шляхів,
Коли я на швидкості звуку лечу у прірву,
Осліпла до знаків Твоїх і оглухла до слів.

Прости, коли, впавши, слізьми я омию щоки,
І згарячу крикну, зирнувши в небесну синь:
"Скажи мені, Боже, чому Ти такий жорстокий!" -
Прости і тоді. Не залиш мене, Боже, не кинь.

05.04.2016

Мости

З моїх ілюзій сплетені мости
Між тих доріг, що не ведуть нікуди,
В часи, яких ніколи вже не буде...
Скорботно серце просить: "Відпусти!"

Замріюся, почувши ніжний спів
Незнаної тендітної пташини,
І хай він прямо в серце моє лине,
Руйнуючи неволю давніх снів.

Хай тануть сльози на щоках моїх
В м'якому сяйві сонця, що сідає,
Коли отак по крихті я втрачаю
Саму себе - то є найбільший гріх.

Ти змий моїх надій порожніх сум
Своєю піснею, мені незнана птаха,
І я порву тенета свого страху,
І далі світом світло понесу.

27.03.2016

Прийми мене

Прийми мене розгублену і впевнену.

Прийми мене й веселу і сумну.

З моїми щастями і з усіма проблемами.

З усім, що знаю і чого ще не збагну.

Прийми мене відкритою і справжньою.

Щоб масками себе я не паплюжила,

Прийми мене слабкою і відважною.

І пристрасною, а коли й байдужою.

Прийми мене такою, як я створена,

Такою, як мене задумав Бог:

Смиренну перед Ним, людьми не скорену.

І радісну, і сповнену тривог.

Прийми з усим, що нині назбиралося,

І я також тебе прийму таким!

І, хто зна: чи на мить, чи аж до старості,

Та будь зі мною істинно живим.

Сумна віщунка

Дивилась в небо голубе сумна віщунка,
Піском крізь пальці невблаганно бігли дні.
Хтось звав дарунком ті пророцтва, хтось же - трунком.
Та її очі кожну мить були сумні:

Ті кому добре на майбутнє віщувала,
Сліпою вірою понищивши мости,
Вже не на заздрість, як колись, а на поталу,
Без дій чекали звершення мети.

Ті, кому біди нарекла сумна віщунка,
Так само, не спинаючись для дій,
В сльозах чекали горя, склавши руки,
Всеціло розчинившись у біді.

Ніхто не чув того, що було після.
Ледь чутно промовляла кожен раз
Про те, що "Це не остаточна дійсність:
Усе в руках у кожного із вас"...

І лиш вона, колись зробивши вибір,
Була навік позбавлена тривоги:
В пітьмі ночей і днів шаленім вирі
Для себе вже не бачила нічого...

04.03.2016

Щасливим

Вже нема куди бігти, немає про що говорити:
Хіба я здатна сказати більше, ніж скаже тиша?
Хіба я здатна вмістити сенс однієї миті
В тісні слова так, щоб ними слід у тобі залишити...

Коли мовчанням зігріти можеш  не гірше сонця,
Й чиюсь присутність вбираєш в кожну клітинку шкіри,
Вже не важливо те, що збулося і не збулося,
І воскресає давно заснула в тобі довіра. 

Коли вдихаєш повітря - й з того уже щасливий,
Тобі так ясно: найвища радість - це просто бути.
І сила в тому, щоб не ховати свою вразливість
Та разом з тим не боятися рвати іржаві пута.

Прийнявши все, що тобі дається, лишитись вдячним,
Потоки вітру відчути врешті на власних крилах.
Ступати там, де ніхто не ходить, уже  не лячно.
І, як усі існувати, більше тобі не мило.

Мені у тиші з тобою так, як ніхто не вірив,
Що може бути поміж людей: безпричинно світло.
І все найкраще доступно нині для нас без міри,
Аби ми тільки навчилися бачити і радіти...

Дивися в очі мені, а хочеш - візьми за руку,
Я збережу все як є, нічого в тобі не порушу
І хай по вінця тебе наповнять чарівні звуки
П'янкого  Всесвіту(з нього зіткані наші Душі).

25.02.2016