Пробач що я так думаю про тебе

                                        

                                               Присвячується М. Б.   

       
Пробач, що я так думаю про тебе.
Я бачила сьогодні дивний сон:
Там хмари пропливали синім небом,
Ми ними милувалися разом.

Ти знав усе, про що я не казала, -
Ти знав усе про мене і без слів.
І я про тебе все на світі знала -
Тому, що ти й ховати не хотів.

І ти чомусь тримав мене за руку,
І я трималась, ніби так і треба,
Але не промовляючи ні звуку,
Лиш дивлячись то в очі, то на небо.

Пробач, що ти в думках моїх і в серці,
Що є важливим не лише у сні.
Не має значення як чудо це зоветься,
Бо ти безмежно дорогий мені.

Є люди, що між нас приносять світло,
Що світ цей роблять кращим кожну мить,
Що вміють душу поглядом зігріти,
Я певна, що ти є одним із них.

І я радію, коли ти веселий,
І я сумнію, коли ти сумний.
Пробач, що я так думаю про тебе.
Ти щирий, ти по-справжньому живий.
08.01.2013

Жити!

Весь світ безмежно сповнений повітрям:
П'янким, прозорим і на диво чистим.
Ми рідко почуваємось як діти
Тому, що просто забуваєм жити.

У рамках, межах що усіх тримає?
Нічого крім бажання так триматись.
А вітер - вільний. Хай волоссям грає.
Іти вперед: і падати, й спіткатись...

Іти, коли є крила за спиною,
З плечей зіпхнувши тягарі шаблонів.
Ридати. Потім тішитись весною.
За мить саджати квіти на балконі.

Ловити хмари поглядом зеленим,
Торкатись простору навколо себе,
І обіймати небо нескінченне,
Чи просто милуватися цим небом.

Всміхатись людям щиро випадковим,
І серця власного почути стуки.
І показати ділом, а не словом
Чому від радості як жар палають руки.
03.03.2011

Дякую Тобі

Я дякую Тобі за всі прекрасні миті.
За посмішку очей і за долоню теплу,
І за слова Твої: і щирі, і відкриті,
Прямі, й до неможливості відверті.

Я дякую за серця мого стуки,
За всі його прискорені удари.
Я дякую за Твої ніжні руки.
Що часом мене просто рятували.

За те, що перехоплювало подих,
Що плакати хотілось і сміятись,
За шквал емоцій щиро-невимовних,
Й за все, у чому ще боюсь зізнатись.

За душу Твою теплу і надійну,
За те, що говорив, мовчав і слухав.
За те, що я живу, люблю і мрію,
І світ цей відчуваю кожним рухом.
        1.11.2010

Складаю зброю

Це щось, для чого я не мала слів.
Тому лиш жартувала і сміялась,
І в променях очей твоїх купалась.
Це щось, чого збагнути не зумів.

Я відчувала радість в кожну мить,
Твою присутність серцем відчувала,
Тому лиш усміхалась і мовчала.
Тепер і серце стомлено мовчить.

Чомусь, коли я бачила тебе,
В обіймах так хотілось потонути,
Закрити очі... Ти не зміг збагнути,
Що був мені мов небо голубе...

Та все ти знав, все розумів і бачив!
Невже була це недолуга гра?
Складаю зброю. Я поразку прийняла.
Пробач, що розчарую й не заплачу.

25.09.2010

Я не хочу тебе забути

Сірим пензлем мальовані хмари
На блакитному полотні.
По асфальту осінні чари
Розтікаються, мов у сні.

Промінь сонця, вже ледве теплий,
Обіймає перила мостів.
Лиш єдине питання: Де ти?
Але відповідь знаю без слів...

Під холодним поривом вітру
Затанцюють жовті листки.
Я не маю причин не радіти,
І не бачу підстав піти.

Кажуть осінь приносить смуток,
А я вірю, що це не так.
Я не хочу тебе забути:
Ти тримаєш мій світ в руках.

23.09.2010

Пахне вишеньками

В кімнаті тепло й пахне вишеньками,
Болить у горлі, й трохи у душі.
Холодними, вологими руками,
У клаву заколочую вірші.

Сповила ніч навколо все туманом,
А може то лиш дим далеких ватр.
І я вбиваю час перед екраном,
І щось мені самотньо не на жарт.

І душить в грудях факт твого мовчання,
Я думала, що вирву звідти все.
Так звісно краще: просто без прощання.
Й пливти туди, де течія несе.


30.08.10

Сміялась. Чекала. Мовчала.

Просякнута наскрізь тобою душа:
До сліз. До відчаю. До болю.
Втрачаю усе, що в собі віднайшла,
Коли просто поруч з тобою.

І бачу, що я - це тепер вже не Я:
Розгублене, ніжне й незвичне.
Так просто, нечутно несе течія.
Не чуєш. А я тебе кличу.

Злітають слова, тільки завжди не ті:
Щоб все пояснити - їх мало.
Складного немає - всі речі прості.
Сміялась. Чекала. Мовчала.

30.06.2010