Літня казка

Зів’яла трава, ще не сіно,
Духмяний п’янкий аромат...
Лиш пташка на гілочку сіла -
І співом наповнився сад.

Повітря просякнуте спокоєм,
На повнії груди вдихну.
Я вийшла із передпокою
У казку свою чарівну.

Голубить трава ноги босії,
А сонце згори шле тепло.
Вітер гуля між покосами
І тоне у тиші село.

Гудуть дикі бджоли над квітами,
І б’ються в траві горобці.
Я мовчки  просто радітиму,
Хвилини гортаючи ці.

12.01.2010

Якби мені крила

Якби мені крила - за Сонцем летіла б
Туди, де немає зими.
І спомини про заметіль сніжно-білу
Розбила б своїми крильми.

Я б тішилась в променях Сонечка ніжного,
Злегка примруживши очі.
Не було б для мене нічого милішого
Літа казкової ночі.

Збирала б я промені в келих посріблений,
Ними б квітки поливала.
Вінок кольоровий, із райдуги зітканий,
Сонечку подарувала б.

Сміялась, співала, у танці кружляла б,
І пісні пташиній раділа.
За літом по світу завжди прямувала б,
Якби лиш були в мене крила...
12.01.2010

Про тебе

Снігом припорошені дороги,
По дахах сідає тихо сніг.
Вже не відчуваю я тривоги,
А ти все одно в думках моїх.

Огортає смуток, наче іній,
Душу болем змучену мою,
Очі ті, що так небесно сині,
Відверни від мене, я молю.

Я не можу бачити ті очі,
Що як зорі все мене вели
В світ казковий ніжних мрій дівочих,
В світ легкої й вічної весни.

Очі ті вели мене до згуби,
До нещастя, болю і гріха
Шепочу крізь сон тобі я: "Любий,
Не лишай мене хоча б у снах."
               13. 02. 04.

Гімн

Слова малюють фрази випадкові,
Брехливі і улесливі слова.
Холодні ночі зоряні зимові
Я краще знову проведу сама.
Бо всі слова землі того не варті,
Щоб вірити тому, хто їх сказав,
Щоб спокій свій поставити на карту,
Заради звичайнісіньких забав.
Бо то забава, все, що кажуть люди,
Суть в поглядах, у жестах і думках,
Я слухати слова твої не буду,
Я втримаю емоції в руках.

І не кажи тепер мені про щастя,
І не кажи про лагідну любов.
Напевне знаю, що тобі не вдасться
Мою розворушити знову кров.

Твою я мовчки слухаю промову,
А очі кажуть зовсім не проте.
І тільки жестом зовсім випадковим
Частинка правди із душі зійде.

І посмішка несправжня і розмова
Про речі, що насправді їх нема.
Лиш тільки знай, що вже ніколи знову
Я не повірю у твої слова.
                11.02.04.

ТРИМАЙ

Ти лиш не випускай її з обіймів -
Тобі кричали небо і земля.
Тому що ви обоє досі вільні,
І мало важить посмішка твоя.

Тримай її за руку міцно дуже -
Відтак передасиш ковток тепла.
Ти ще не все, не до кінця спаплюжив.
Тримай, поки вона ще не пішла.

Та ти не чув німих прозорих криків,
Лиш руку відпустила - вже нема.
І небо ночі, зорями сповите,
Їй сяяло. Вона пішла сама.

А ти стояв і не було тривоги.
Ти мовчки безтурботно відпустив.
Попереду не бачачи дороги,
Ішла вона. Бо не була важлива.

Спіймай її, і полони в обіймах! -
Тебе благали з неба всі зірки.
І ти відчув в ній щось до болю рідне,
Та так і не спіймав її руки.
07.01.10

Хто покарав мене тобою

Хто покарав мене тобою,
І вигадав такий жорстокий жарт?
Я віддала тебе без бою,
І не відкривши справжніх карт.

Хто в серце полум’я підкинув,
Коли там опинився ти?
Здавалося: без тебе я загину.
Та мусила від тебе йти.

Я пам’ятаю сніг в обличчя,
Він зі сльозами танув на щоках.
Не розуміла я чому так вийшло,
Та ти моє життя тримав в руках.

Я гірко плакала, збираючи всю волю.
Бо ти не мусив бачити той біль.
Скажи: хто покарав мене тобою,
І чи була я карою тобі?

2007

Біле плаття

Навіщо мені біле плаття,
Коли ти і так зі мною
І клятви перед розп’яттям,
Якщо я і так з тобою.

Я серце своє віддала
Зимового сірого ранку,
І очі свої сховала
У хвилях густого світанку.

Туманом  сповиті сосни,
В душі моїй сонце  сяє.
Ти гладив моє волосся
Як той, що мене кохає.

Спитаю сама у себе:
Чи є в світі більше щастя.
Ні. Білого плаття не треба -
Я буду твоя й без клятви.
2009