Причастя

Впустити тепло, що незримо лягло на плечі.
І те Джерело, із якого воно прийшло,
Так щиро тебе вітає, і так доречно
Усе накладає на тихе, блаженне тло.

І тим безумовним, таким незбагненно чистим
Проймає до самих глибин так, що сльози - потік.
Немає тебе. Розчинилось усе особисте,
І час упокорено тихо сповільнює лік.

Немає гріхів - вони змиті потоком любові
Його безумовної, рідної, рівної всім.
Святим прийняттям крихти тіла Його і крові
Вернулось давно загублене Світло у Дім.

02.04.2019

Визнання

Зупинитися вчасно - чи я колись це могла?
Всі мої катастрофи - моїх власних дій творіння.
Я для когось, напевне, була осередком зла,
А самій же здавалось, що я у руках Провидіння.

І були сотні виправдань кожному із бажань.
І здавалося правильним все, що тоді робила.
А тепер мені жаль(ні, не соромно, просто жаль),
Що в пустій боротьбі загубила я стільки сили.

Що не зважила цінностей, не рахувала цін,
Що усі ми платили за право бути щасливим.
Що занадто непевно хотіла разючих змін,
І при цьому не знала того, що мені важливо.

Що чекала когось, хто прийшов би в моє життя
І змінив його хід так, щоб стало усе можливо.
Так уперто не бачила того, що тільки я
Маю право на це, маю мужність і маю Силу.

2018 - 2019

Життя

І все, що проходить, у нас залишає сліди,
І добре, коли ми від того стаємо мудріші,
Коли ми вчимося з прожитої нами біди,
Й не ждемо, що рішення буде приймати хтось інший.

Коли ми смиренно тримаємо те, що в нас є,
З чітким усвідомленням цінності власних здобутків,
Коли визнаємо, що наше життя - барельєф,
Який вимальовують кожним штрихом наші руки.

Коли з плином часу все більше складається пазл,                                           
І ти розумієш, що всьо́му було своє місце.
І вчишся, нарешті, любити його без прикрас,
Любити тепер, без думок про те, що буде після.

27-28.12.2018

_________________________
* Його -  життя.

Вкотре

Коли остаточно забракне відміряних сил,
І гнатись за тим, що для серця не миле, набридне,
Я вкотре збагну, що лишилася майже без крил,
Та визнаю, те, що сама це з собою зробила.

Є тільки примарна здогадка про шлях на землі,
Яким мені суджено йти, щоб дістатись до цілі.
Та я, розчинившись поволі в буденній імлі,
Вже майже забула про те, чого серце хотіло.

Лиш дивний неспокій по крихті зсередини їв,
Допоки та рана не стала і справді велика.
Оманливий затишок зітканих тишею днів,
Що благом здавався, насправді приховане лихо.

Хай плаче, хай скаже нарешті про себе Душа,
Ув'язнена путами розуму, майже безправна,
Вона не для того сюди уже вкотре прийшла,
Щоб знову безмовно губитись в порожніх забавах.

02.01.2018


 

Ніякого бою

Ніякого болю,
Вже досить, ніякого бою.
Розправивши плечі, ти серця вже не віддаси
В холодну неволю,
Де бути не можна собою,
Де штучне і награне нищить основи краси.

Де ти лиш актриса,
Нещирими сповнена рисами,
Що творить незмінно у рамках чужих "від" і "до".
Так сліпо затиснула
Душу тендітну розхристану,
До крихти віддавши її благодатне тепло.

Була вже зруйнована,
Падала, мов зачарована,
Забувши себе, у чужих потопала думках.
Простими основами
Нині по вінця наповнена.
І далі лиш серце їй компас, що вказує шлях.

01.01.2017

Втома

Скажи: із якого моменту усе стало складно,
І я перестала бути така невагома?
Затерта у спогадах мить(відшукати марно),
Відколи мене полонила безмежна втома.

Ужитися в роль так, щоб стала вона важлива,
Щоб маска обличчям стала, коли не знати,
Я більше не чую оту незбагненну Силу,
Яка щохвилини в мені викликала захват.

Я більше не дихаю так, ніби в серці легко,
І неба не бачу так, мов би йому рада.
Спини мене, я не бажаю чужих таблеток.
Спіймай, доки не потонула в чужих порадах.

13.02.2017

До самих глибин

                                    Усім, хто проник(усвідомлено, чи необачно) 

Коли ти проникнеш до самих глибин,
Дороги назад вже не буде.
Не зникне, як дим через сотні шпарин,
Прийшовши  - залишиться всюди.

Хай буде лиш фоном баталій п'янких,
Ілюзій людських та емоцій,
Та навіть коли бій поволі затих -
Ще тут вона. В кожному кроці.

У кожному русі, у посмішці вуст,
У кожному серця ударі,
У спогадах теплих, яких не боюсь,
Бо там не лишилось печалі.

І так неймовірно знаходити знов
Все те, що, здавалось, минуло.
Вона не скінчиться за жодних умов,
Коли до глибин сколихнула.

14.12.2016