Все минає

Ніщо не є важливішим за все інше.(Кастанеда)

І тоді, коли крила обпалені знов,
Ще болять і димлять за спиною,
Ти продовжиш дорогу без жодних умов.
Та й без тих, хто уже не з тобою.

Рівноцінно усе, що приходить і йде.
Ти давно ні за чим не шкодуєш:
Все минає. Тому поміж сотень ідей
Так спокійно вбираєш одну лиш.

Все минає - і так вже бувало не раз,
Що здавалося: більше ні миті.
Перед ним ти стояла одна й без прикрас,
І хай очі сльозами налиті,

За секунду розтиснеш долоні і знов
Полетить у безодню минуле.
Ти продовжиш дорогу без жодних умов.
Все минає - ти дійсно відчула.

07.07.2016

Визнання

Я стільки усього хотіла тобі розказати,
Та тільки, здається, то буде лише суєта(Еккл. 1:14).
В цій грі невідомо кому які роздано карти(Притчі 19:21),
Хоча, загалом, вона мала би бути проста(Еккл. 5:17-19):

Від серця робити(Притчі 16:3), любити(1 Кор. 13:1-13), плекати довіру(Гал. 6:9),
І прагнути втілення власних шалених ідей(Притчі 16:17)
Щоб все не на шкоду комусь(Притчі 24:17), і обдумано в міру(1 Кор. 6:12),
Щоб речі не стали для тебе цінніші людей(Еккл. 4:10) - 

Жагу настанов моїх просто пробач: я не смію(Матв. 7:1-2).
Хай власними знаками буде осяяний шлях(Пс. 16:5).
Ти все робиш правильно - вірю і маю надію,
Без права втручатись(Лук. 21:19): твоє у твоїх руках(Гал. 4:7).

22.06.2016

Через край

Я не хотіла би слів
(У їх тенетах не раз знемагала).
Тобі обіймами все розкажу, що в мені через край.
Поміж усіх відчуттів
Беззаперечно: тебе дуже мало,
Тебе так мало, що серце моє огортає печаль.

У світлий сум,
Як в безодню, пірнаючи необережно,
Не озираючись більше, прийняти усе так, як є.
Ніхто не чув
І не зна чи бувають у ніжності межі,
Та я набрала її через край повне серце моє.

Хай часу плин
Затирає поволі усе несуттєве
(Мій янгол те, що важливе, сховає своїми крильми́).
І долі млин
Все на порох стирає, лишивши до тебе 
Лише єдине, безмовне і щире таке: Обійми́.

20.06.2016

Налий мені Світла

                        Повернися, душе моя, до спокою твого...
                                                                           (Пс. 114:7)

З доріг, що водила ними мене душа,
Намарне шукати зворотних шляхів: немає.
І час вже нікуди більше не поспіша,
Відколи за ним я більше не поспішаю.

У полум'я кинула рештки своїх надій
(Нехай догорять ущент, не лишивши сліду)
Я спокоєм хочу бути серед подій,
Емоцій розбурханих тихим, м'яким сусідом.

І хай не торкнеться більше мене той сум,
Що стукає в серце із думкою: "все даремно".
Я знаю: мене Ти чуєш, і завжди чув.
Налий мені Світла туди, де і досі темно.

05.06.2016

Не зникай

За браком слів і пояснень є щось у мені через край,
Чому я назви, напевне, не дам, щоб позбавити фальші.
Єдине щире в мені, що до тебе звучить: "Не зникай!"
Коли спитаєш чому - пояснити зумію навряд чи.

31.05.2016

Опора

Хоч у світі невидимих див ненадійна опора,
Залишитись без тебе не хочу я навіть на мить.
Ти кажеш: залежна. І правий. Напевне, я хвора:
За тебе, без тебе - однаково щиро болить.

У світі, що повниться сумнівом, чиста довіра -
То так надзвичайно, що годі шукати причин.
Ти часто говориш про мене, що я маловірна,
А я спростувати не можу тобі це нічим.

Та недосконалість відступить на тисячу кроків,
І байдуже на сподівання - ти просто такий.
Усяким приймаю. Бо чесно, хай навіть жорстоко.
Оту маловірну в мені, якщо зможеш, добий.

31.05.2016

Скло

Саме у «віддзеркаленні» іншою людиною, певних наших  рис, можна побачити, все те глибинне і приховане, повністю і без прикрас.  (В. Р. Повний текст:  http://koshydlo.blogspot.com/2016/05/blog-post.html)

                              
Ти казав: дзеркала.
Я ж хотіла би бути склом,
Що крізь нього на світ не спотворено дивляться очі.
Поміж теплого зла
Незвичайно холодним добром
Неулесливим і нелукавим тепер бути хочу.

Ні емоцій, ні слів,
Ні думок, що у вирі летять
Невідомо куди, прилетівши тепер хтозна звідки...
На прозорому тлі
Без образ і палючих проклять
Не герої ми вже, а лише знеособлені свідки.

Я хотіла би так,
Щоби рівно, як неба блакить.
І у просторі тиші моєї тобі стане тихо.
Без взаємних атак.
Хай затихне усе, що болить.
В дзеркалах нам не видно себе: ми давно уже звикли...

29.05.2016