Догорали...

Догорали...
Так довго і болісно душі рвали.
Нескінченно тягнувся фінал.
За фіналом
Поміж нас суєти покривало,
Ти чужим мені так і не став...

Не прощались...
Чи зустрінемось ще - не знали,
І палав руйнівний вогонь.
Не прощали,
Та пили відчайдушно спрагло
Один в одного із долонь.

Кожен правий -
Ми уперто від цього втікали,
Один одному шили вину.
І руками,
Урочисто ламали кайдани,
Розпаливши запеклу війну...

Догорали...
Почуття у крові стікали,
Та у запалі бились серця.
І все даром,
Бо і вічності буде мало,
Щоб забула де ти, і забув ти, де я.

Обіймали...
Коли уже пізно стало...

16.05.2014

Те, про що я мовчу

Те, про що я мовчу,
Поступово втрачає надію
Станцювати словами в рядках, щоб відкритися світові.
То болить до плачу,
То так тепло у грудях мліє.
В нього шепіт терпкий, і на дотик воно оксамитове.

Воно сяє в очах,
Або в посмішці лагідно губиться,
І мій настрій залежний від нього буває так часто.
Може хтось помічав,
Що коли я крокую по вулиці -
То я майже лечу, без найменшого страху упасти.

Неймовірне й чудне,
Та водночас важке і безжалісне
Те, про що я мовчу, так ніколи й не буде сказане.
Може, з часом мине,
Та тепер спалахнуло б з радістю,
Щоб злетіти із вуст кількома полохливими фразами.


Те, про що я мовчу,
Назавжди у мені й залишиться,
Стережу, бережу... Віддаю йому серце смиренно:
Там гуляй до схочу,
Щоб не сталося часом лишенька,
Ти позбавлене слів назавжди, навіки, нескінченно...

15.05.2014

Не по колу

Так, як тебе, мабуть, уже нікого...
Так як тоді, мабуть уже ніколи.
Життя не йде по колу...

І вже ні з ким така, як із тобою,
І вже не буде в прірву з головою.
Я більше не здаватимусь без бою.

Вже без жалю за дії і бездію,
І з вірою, що тліє без надії,
Тобі радію...

Вже без страху за те, що скажуть люди,
Без роздумів про те, як далі буде.
Ти є усюди...

Вже байдуже що, ким і як зоветься.
Пізнавши, що життя бува із перцем,
Безстрашна серцем...

14.05.2014

Ти зі мною?

Ти знаєш: напевне я вкрай жахлива людина.
В мені егоїзму як в небі ясному зірок.
Я наполягаю на тім, що я не половина,
Я - ціле. І я в цьому певна до мозку кісток.

І, мабуть, зі мною нестерпно на довго залишитись,
Бо все хочу бачити тільки завершено цілим.
Бо саме таким досконалим був задум Всевишнього,
Та ми на вершині утриматися не зуміли.

Ти знаєш: напевне я часто буваю диктатором,
І хочу, щоб пил моїх слів всі приймали за істину.
Я геть не мирюся з брехнею й болючими втратами,
Та гарно ладнаю з такими ж, як я, егоїстами.

Тож вибач. Кому я крім себе самої потрібна?
Собі ж я потрібна, без сумнівів, тільки такою.
Ти кажеш, що я тобі стала уже майже рідна.
Та ось я яка. Що ти скажеш тепер? Ти зі мною?

13.05.2014

Мій голос

Мій голос - зрадник, ти йому не вір.
Він вже забув, що може бути ніжним,
Чи теплим, мов індійський  кашемір,
Щоб зігрівати, як на серці сніжно.

Він з легкістю спотворює слова -
Не підконтрольний серцю, самостійний.
Мій голос почуттів не відкрива,
Тому ти вір лише моїм обіймам.

13.05.2014

Тиша

Байдужий натовп заклопотаних людей,
Задуха від розгойданих енергій.
Брак радощів, повітря, брак ідей...
І тиша - найнагальніша потреба.

Невпинний ланцюжок безглуздих дій,
Хоч їх безглуздя не хвилює маси...
І тліють рештки знехтуваних мрій:
Для них завжди́ чомусь бракує часу.

Шалений темп, - але куди й навіщо?
Навколо тисячі́ очей пустих...
Душа так відчайдушно просить тиші,
Що навіть  серця стукіт майже стих.

І так самотньо в багатоголоссі,
Так порожньо від звуку сотень слів.
І от: п'янким нектаром розлилося
Мовчання те, що ти в собі зустрів.

12.05.2014

Побачиш теж

Як небо набува таких казкових барвів?
І вітер вербам коси запліта!
І сяє на траві, як перли чарів,
Прозора й прохолодна ще роса?

Чи я могла б усе це передати?
Як поділитися з тобою цим усим?
Як одяга весна в зелені шата
Усе навколо! Й білий цвіт - мов дим.

І хай ховають хмари ніжне сонце -
Як ти до неба очі підведеш,
Все те, про що сказати я не можу
Вдихнеш, відчуєш і побачиш теж.

06.05.2014