Кроки назустріч

Можливо, крім тебе ніхто цього не побачить.
Можливо, цього не побачиш і ти також.
І, може, я вкотре знов помилюсь , одначе:
Ступлю крок назустріч тобі, а ти хоч - продовж.

Спинися на мить: ти мене ще не знав ніколи,
Мій образ не створюй із образів тих, що були.
Ступи крок назустріч і я, якщо ти дозволиш,
Відкриюся більше, зробивши іще один.

Спростуй, розірви врешті коло, змінивши устрій
(Не вічно всьому бути так, як було завжди).
Поволі, неспішно роби тихі кроки назустріч -
І ми крок за кроком зітремо колишні сліди.

21.12.2015

Шрами

Залатані поспіхом рани
Болючі рвані,
Заховані під бинтами,
Зростуться в шрами.

І будуть лише на негоду
Боліти згодом.
Та в серці тепер недовіра
Не знає міри....

Все далі ховаєш душу
І кажеш: "Мушу!"
Боїшся нової рани,
Та чи не марно?

Відкритись уже несила:
Самотність мила
Вросла між порожніми фразами
Метастазами...

14.12.2015

Віднайдений

                                              Народжений зі Світлом в серці світить іншим,
                                              Той, що зайшов Світло в собі - запалює інших.

Часу більше немає робити неправильні кроки,
Але вдосталь, щоб правити скоєні вже помилки.
І усе справедливо. Не правда, що світ є жорстоким.
Твоя дійсність - лиш наслідок дії твоєї ж руки.

Зупинися на мить, поспішати немає потреби
(Зіпсувати усе нам під силу за кілька хвилин).
Тільки ж ми не даремно так довго блукали під Небом,
І звільнялись від створених нами ж собі павутин.

Ланцюжок до сьогодні для нас невпізнаваних знаків
Стане ясним, як Світлу назустріч відкриєш себе.
Цілий Всесвіт колись за тобою одним тихо плакав,
А тепер ти запалюєш інших Світлом з Небес.

29.11.2015

За кадром

Коли летіли слова у за́палі, мов ножі,
Коли тепло їх змінилось безжальним, колючим градом,
Серця сховали один від одного, мов чужі...
Й даремно плакали ті, що лишились тоді за кадром.

Втекти з полону емоцій забракло, напевне, сил.
І вирувала навколо лють, що зросла з нічого.
Ти кожним словом усе болючіше в серце бив,
А я у відповідь била теж, загубивши Бога.

Свою вразливість ховали за чергу гидких образ,
І кожен думав, що власний світ рятувати мусить.
У вирі гніву, посеред звуків болючих фраз
Ніхто не чув, як за кадром плакали наші Душі.

20.11.2015

Остаточна байдужість

Незбагненний порядок - скоріше то безлад речей,
Ідей та людей, що приходять серйозно й надовго.
Облиш моє серце, зніми мені важкість з плечей.
У нас від початку були надто різні дороги.

Безпека і захист - омана. Я їх не прошу.
Мені перед світом стояти відкрито не страшно.
Кричу проти вітру, щоб ти мене, врешті, почув!
Залиш, відпусти. Є моє, є твоє, та не наше....

Думками пов'язані, виром емоцій і слів.
Вже більше несила отак знемагати в напрузі.
Кричи мені все, що раніше сказати не смів,
Аж поки затопить усе остаточна байдужість.

15.11.2015

Відродження

І хай буде порожньо. Серце наповниться тишею.
У світі моїм залишуся тепер тільки я.
Усе, що було, у минулім віднині залишено,
В безодню слова, що із вуст не зірвались, летять.

Пекуча діра там, де вчора надія ще жевріла.
Та час залікує сліди і розвіється біль.
Не страшно, що зараз чатує попереду темрява.
Важливо, що я залишилася вірна собі.

Сльозами омита Душа наче лиш народилася:
Осяяна, чиста і сповнена трепетних мрій.
Зігріта під крилами ангелів Божою милістю,
Ще мить - і розчиниться знову у вирі подій.

09.11.2015

На шляху порятунку душ

Тихий спокій мій не поруш,
Зародитись не дай сподіванням.
На шляху́ порятунку душ
Чи здамося бажанням?

Чи впізнаємо серед бур
Що спокуса,  що благословення?
Вир емоцій спини, вгамуй,
Огорни смиренням.

Збережи острівець чистоти
Всупере́ч, попри все, для контрасту.
Час у душах лишив сліди,
Та є шанс не впасти.

І обе́рнеться віра знанням,
Як ми станемо то́го варті.
Ну а поки всміхаються нам
За спино́ю крилаті.

20.10.2015

Беззахисна перед тобою

Беззахисна перед тобою
Й з небесними воїнами
За спино́ю,
І навіть зі зброєю.

Заповнено простір довірою
Теплою, щирою,
Іграми
Не спотвореною, не відміряною.

До тебе - з відкритими шрамами,
Часом задавненими,
Бо приправлені ми
Відчуттями невдаваними.

23.09.2015

Попри все

Повір: в цьому світі немає давно святих,
А чорне і біле злились у відтінках сірого.
Коли голос розуму, врешті, на мить затих,
Знанням обернулось те, що ми звали вірою.

Без вибору:  просто мовчати за браком слів,
Коли незбагненне на швидкості рветься в душу.
Лиш той, хто в житті не шукає легких шляхів,
До істини йтиме уперто і незворушно.

І хай твоїх сумнівів буде уже через край,
Ми здатні разо́м подолати усіх твоїх демонів,
А ти, попри все, моя радосте, просто знай,
Що я вже ніза́що тебе не залишу темряві.

18.09.2015

Ти завжди говорив...

Вже нічого не варті наші крапки́ над "і":
Схоже, час залиши́в назавжди́ щось у нас незмінним.
Ти змінив мої дні, і пішов навіть із моїх снів,
Та я чую тебе і тепер, безперечно,.. рідним.

Що було - залиши́лося там, де ми рвали зв'язки,
Де палили мости, через гордість ступити не в змозі.
Та тепер до мурашок впізна́ваний дотик руки
Скаже все замість слів, що спинилися на півдорозі.

Я дивлюся на тебе - і бачу, що ти досі мій,
Попри те, що тепер кожен з нас вже обрав собі пута.
І так дивно радіти, не маючи більше надій.
Ти ж мені обіцяв до кінця, назавжди́ моїм бути...

Незбагненні сценарії доля малює для нас,
І тепер я вже знаю: ніщо не бува випадковим.
Щось міняється, щось залишає незайманим час.
Ти завжди́ говорив мені: "Не обіцяй, що ніколи"...

19.08.2015

Яка я?

Яка я? -
Сама час від часу себе я питаю.
В юрбі нами створених ролей, страхів і бажань
Зникає,
Ледь тільки торкнувшись мого небокраю,
Стежина, що здатна провести до бажаних знань...

І тіло
Від сліз, що ховати несила, тремтіло:
Я волю дала б почуттям, але ж... завчена роль...
Хотіла
Щоб стала Душа, мов голубонька, біла,
Та волі забракло в бою із ордою неволь.

Я Світло,
Все менше і рідше для когось помітне,
Що ллється свободою тільки на тлі моїх снів.
Обітне
Мій простір надійно збудована клітка,
Дверцята якій відчинити ніхто б не посмів.

Яка я?
Що знову від себе і світу ховаю?
Коли загубила свободу творити мій світ?
Не знаю.
Та чую, як пульс неухильно стихає
У мрії тієї, що знятись не може в політ...

30.07.2015

Тепер

А що ти скажеш, як час нічого уже не покаже нам?
І розтане відстрочка примарою, наче туман.
Може все, що ми знаємо, є лиш тепер, тільки наживо?
Що як місця немає для складених нами програм?

Наші "потім", "не зараз", "подумаю", "може", "побачимо"
Мов у прірву зриваються й гаснуть у ній без слідів.
І ми тільки придумали те, що для нас щось призначено,
Десь із часом, пізніше, в якийсь із непрожитих днів.

Що, як крок, що ти робиш, - єдине, що в тебе залишилось?
І те слово, яке ти говориш, останнє зі слів?
Порятунку немає ні потім, ні в тінях колишнього.
Що, як тільки тепер може стати усе, як хотів?

23.07.2015

Хто ж знав....

Кого обманюю, з ким затіваю безглузді ігри?
Я заховала так глибоко в серці його, як змогла.
Секунди квапились і крізь ве́сну до літа бігли.
І ніби й літо гаряче, та мало у нім тепла...

Кого обманюю? Давні обра́зи мої забуті,
Тоді ж у розпалі нашої драми не бачила меж.
Але ж тепер... А тепер би просто його почути...
І ніби сонце на небі теж саме, та світла - менш...

Кого обманюю, як кажу, що уже не сумно?
Хіба відсутність його таким чином менше болить?
Так само вітер і досі гра на тендітних струнах,
Але краса його пісні  торкає лише на мить...

В мені є простір куди немає дороги іншим:
Він сяяв сонцем у ньому і  лагідно вітром співав.
Кого обманюю я? Там не треба нікого більше,
Уже нікого не треба. Та тільки тоді... хто ж знав...

09.07.2015

З легкої руки

Наші затишні сни,
Через Душу пройшли,
Й перестали вважатись логічними.
Час - крізь пальці пісок.
Маневруй між пасток
І втішайся секундами Вічності:

Що було поміж нас,
Ще вернеться не раз,
Як не в цьому житті, так у іншому.
Не було помилок,
Та як гарно було б
Один одному стати ріднішими...

Все повториться, знай.
Як тоді: через край.
Як не з нами, то вже з кимось іншими.
І з легкої руки
Я спинила думки.
Почуття ж  все одно залишились....

25.06.2015

Заховані

Заховані, та незагоєні давні рани -
Я їх так боялась відчути в усій повноті.
Між ними і мною стояла стіна бездоганна.
І правила миру, здавалось, достатньо прості.

Заховані, та не прожиті і заіржавілі
Уламки історій, моїх почуттів, відчуттів,
Мов дротики, що не дістали своєї цілі,
Постали примарами дивними із моїх снів.

Заховані, та не забуті й невтішно болючі,
Немов лиш учора наповнили простір собою
І тугою повниться серце, і спогади мучать -
Я мушу прожити їх, склавши беззахисно зброю.

29.05.2015

Безмежна Тиша

Вона розчинить всі назви й поглине усі імена,
Безмежна Тиша, що зачаїлася поміж словами,
Вона лишається там, де нічого уже нема,
Вона виходить на сцену незмінно лише на зламі.

У ній потоне твій жаль і розвіється сліз ріка,
І твою радість вона незворушно колись поглине.
Вона між звуками Світу чатує така п'янка,
Що у ній я гублюся, не знаючи часу плину.

Від неї спокоєм віє, що тонко проймає до сліз,
Вона в усьому лишає свої невловимі сліди.
Хай непроявлено, та неодмінно присутня скрізь.
Ти нею марив лиш іноді, я її прагну завжди.

24.05.2015

В обіймах Життя

Стрибай у прірву, коли попереду бачиш Світло.
І, хтозна: може у Теплих Руках завершиться політ.
Ніж тліти сотню років, краще в кілька секунд згоріти,
Хай залишитись ні з чим, але вже не терпіти гніт.

Хоч, озирнувшись, побачиш те, що таке знайоме,
Чому у жертву приносив бажання свої не раз,
Та накипіло вже, наболіло до сліз, до судоми...
Вже прогнило і зотліло, відкрившись тепер без прикрас.

Коли спадає з очей покривало п'янких ілюзій,
Ти розумієш: жива і незмінна лише любов.
І вийде з ладу все те, що довго було в напрузі.
І розлетиться на друзки, збудоване без основ...

Звертай туди, де твоя нога іще не ступала,
Ходи шляхами, з яких немає назад вороття.
Стрибай натхненно, рішуче, радісно, тихо, спрагло...
Я вже стрибнула. Мене спіймало в обійми Життя.

15.05.2015

Удар

Я знаю як це, коли душа не в тобі, а поряд.
Коли зникають думки, і лишається тільки пульс,
Що розриває безжально скроні пекучим болем,
А ти не можеш про це сказати бодай комусь.

Коли залишилось тільки прийняти разючі факти,
І, відштовхнувшись від них, новий прокладати шлях.
Коли немає кого... і немає чого чекати -
Найпершим гостем в твою оселю загляне страх.
 
Хоч розумієш, що час мине і усе минеться,
Але тепер, мов лещатами стиснуті міцно груди.
Продовжуй дихати, просто дихай і слухай серце.
А, як було, вже ніколи( на щастя?.. на жаль?..) не буде.

11.05.2015

Обірвані миті

Журбою отруєні чари
В повітрі розлиті.
І серце мені розтинали
Обірвані миті.

Занадто ослаблені струни
Звучати не здатні.
Лишилося тільки відлуння
Далекого щастя.

Занадто натягнуті струни
Так легко порвати.
І знов стануть сірими будні
Й нечастими свята.

А час, не втікаючи більше,
Поволі пливе.
Завмерли слова найцінніші
Десь після "але...".

29.04.2015

Давай змарнуєм ще одне життя

                              Пифия: Очень жаль. Дар у тебя есть, но, кажется,
                                              ты чего-то ждешь.
                              Нео: Чего?
                              Пифия: Может, следующей жизни. Кто знает.
                              (к/ф "Матриця")

Давай змарнуєм ще одне життя,
І зробим все, як слід, уже в наступнім.
Прискорено тепер роки летять,
І ніби повз,  неначе ми відсутні...

Січень 2014

Немає часу

Вже немає часу́. Вже нема ні у нас ні для нас.
Тож присядь. Нам шукати слова відпадає потреба.
І у Вічності хай закарбуються наші портрети
Отакі, як ми є, без применшення і без прикрас.

І погас тихий жаль від накоєних нами поми́лок,
І поволі зникає важливість наших заслуг.
Не було́ необхідності в жертвах. Життя - то є рух,
Та ніколи не бу́ло потреби іти через силу.

Ти посидь біля мене. Бо ми вже не маєм часу́.
І насправді ніколи по суті його і не мали.
Ми обрали самі, ким були і ким нині ми стали.
Одна лавка - два різних світи. Несподіваний зсув.

Ти посидь біля мене. Ти віриш, що ми є чужі?
Віднедавна мені до подібних ілюзій байду́же.
Ча́су більше нема. Він зіграв свою роль незворушно.
І крізь серце навиліт без болю гострі ножі.

12.04.2015

Окрема палата

Я хотіла б окрему палату
Десь у закладі хворих душ.
І хай будуть на вікнах ґрати,
Й під очима розмазана туш.

І назовні усе таємне,
Бо начхати, що скаже хтось.
Я б боялась, як зовсім темно
І кричала б: "Мені не здалось!"

Але, звісно, ніхто б не вірив,
Бо у кожного власний світ.
Вікна з видом на ліс хотіла б
І хоч кілька пігулок від...

Я хотіла б окрему палату,

Та у долі на лезі ножа

В мене(кажуть, що гріх нарікати)
Ще відносно здорова душа.

03.04.2015

 

Таке собі передбачення....

На столі чашка кави.
В небі згая ворін.
Ти вчиняєш розправу
Над серцем моїм.

Твої ігри жорстокі.
Твоя тиша - ще більш.
А в повітрі неспокій,
Мов у грудях ніж...

Ні причин ні пояснень.
Просто був. Просто зник
Серед сірої маси.
Із душі крик...

грудень 2014

Лишилась Любов...

Не підживлюй журбу давніх спогадів теплими нотами,
Звуком ніжних мелодій і плином нестримних думок.
Залиши, що було, і пильніше курсуй поворотами.
Що було, і що буде - не більше, ніж просто урок.

Заховай від очей пожовтілі в роках фотографії -
Не ятри рани серця, що їх не торкається час.
Вже пусте. Вже минуле. Лише епізод біографії.
Без надій, сподівань і, нарешті, уже без прикрас...

Все не те і не так, як у вирі подій то здавалося.
Щирий подив удару нежданому змінить печаль.
І здається, що нині бракує найменшої малості,
Щоб байдужістю став той затаєний глибоко жаль.

Щоб слова, що не сказані, димом навіки розтанули,
Щоб чуття непояснені не каламутили кров.
Хтось казав: "Лиш сліпим у цім світі на все треба правила".
А для тебе  єдиним законом лишилась Любов.

13.02.2014

Ніхто не знав

Ніхто не знав,
Як було тобі глибоко, лячно і темно,
Коли всміхалися губи, а сльози стояли в очах.
Ти дивний сплав
Протилежних за знаком летких енергій.
І ти мовчала, коли твого серця голос кричав.

Бентежний злет
І таке несподівано стрі́мке падіння,
У коловерті життя  щирий подив - твій вірний друг.
Впритул багнет -
А ти все ще віриш своїм видінням,
Живеш під дією несуміних з життям напруг.

А він втікав -
Так зручніше - й віднині уже не сором
У цім зізнатись і не пускати у очі дим.
Ніхто не знав:
Тво́ї ангели тихо плакали хором,
Бо ти питала: навіщо так довго, якщо не з ним?

Ніхто не знав,
Що тебе вбиває найбільша зрада,
І що у грудях твоїх замість серця пекуча діра.
Не видно зла,
Бо підступність ховалась за маску правди.
Та навіть знаючи це ти уперто не бачила зла.

05.02.2015

Вітер

                                         Тому, хто не любить вітер

Заквітчаний хмарами місяць сріблиться чарами,
І вітер замріяно губиться в гі́ллі дерев.
Обіймами несміливими і величавими
Він, мов ненароком, торкнеться тихо... мене.

Ледь чутно шептатиме в Душу прості свої істини,
Про все, що йому довелося пізнати в світах,
На мить зачарує своєю п'янкою піснею,
І знов до небес здійме́ться, неначе птах.

А шлейфом за ним незримо - жага вільних просторів.
І стигне у серці незнаний донині плід.
Солодка знемога в мені від бажання гострого
Як він, закружляти й здійнятися... у політ.

Шепчи мені, вітре, наспівуй мені сво́ю радість
Про те, що вже час напнути тугі віртила,
Про те, що любов - найбільша  у світі слабкість,
Про те, що любов - найбільша у  світі сила.

Про те, що Душа безсмертна і незнищенна,
Про те, що усе на світі - єдине ціле,
І разом із тим чомусь кожен з нас - окремо.
Про все, що ти знаєш, вітре, мені наспівуй.

13.01.2015

Навіщо?

Навіщо усе це було й так жорстоко скінчилось?
Навіщо лишились відбитки на дні моїх снів?
Змінилась байдужістю радість і звичкою милість.
Лиш попелу жменька лишилась в долонях моїх.

Тих барвів прекрасних, тих дотиків дивних чарівних,
Тих звуків казкових і тиші тієї п'янкої,
Тих затишних і наймиліших у світі обіймів,
І того, що я так назвати хотіла любов'ю.

Очей, що губились в очах моїх, дихання поруч,
І дотиків губ неймовірно легких чарівливих....
Лиш спомин важкий нині серце по вінця наповнить
Просторами тими, де ми так безглуздо щасливі.

08.01.2015

Чужі

                                             Я тремчу за те, чим я став.
                                                        (Я. Мельник "Далекий простір")

Ми усі один одному тільки далекі ніхто,
Призвичаєні жити для зручності в спільних рамках,
Загубивши себе, розчинившись в юрбі до останку,
Ми видушуєм з власних сердець дефіцитне тепло.

І усі прагнуть бути такими, як бачить нас хтось,
Тони бруду по закутках душ розіпхавши безпечно,
Вияв щирості вперто сприймати як щось недоречне,
І душити, й ховати чуття, що раптово знялось.

Ми усі безнадійно застрягли в своїй бідноті́,
І до скону чекаємо все на чиюсь допомогу,
Бо так лячно самотньо зіпнутися врешті на ноги.
Легше бути як всі, як примара, ховатись в тіні́.

Та чи здатен сліпий скерувати до світла сліпого?
Чи  порожній порожнього здатен любов'ю налити?
І хоч двері існують для того, щоб їх відчинити - 
Ми в собі вже давно розучилися бачити Бога.

Не пізнавши себе - не пізнаєш, нажаль нікого.
Та чомусь дуже лячно лишитися на самоті.
І від того, що ми є такі безнадійно пусті  -
Відчайдушно стискаєм в обіймах чужий чужого...

08.01.2015

Усім своїм серцем

У світі такому незвичному
Правило вивчено:
Приймати усе, що дається,
Усім своїм серцем.

Тримати в розкритій долоні  -
І хай лиш сьогодні.
Дивитись очима щасливими,
Вмити їх зливами.

Ловити твій кожен дотик
Зі мною поки.
Із серцем широковідкритим
Без слів любити.

Вдихати теж саме повітря -
Й цьому радіти.
Та, браму лишивши без варти,
Зазнати втрати....

01.01.2015