***

Як сонце за обрій сіло -
Минуле розвіє вітром.
І що б там не наболіло -
А в душах ми вічні діти.

...

Ми

За  межами наших історій усе незмінно:
Надумане не існує, а справжнє - нетлінно.
За рамками наших фантазій - ми просто душі:
Беззахисно ніжні й водночас  безмежно мужні.

За стінами наших страхів - ми є чиста радість,
Яка полохливо в куточках очей ховалась.
За обрієм наших образ і страшного гніву
Ми люблячі, світлі й такі... невимовно красиві.

 За марністю наших слів ми достатньо змістовні,
І рідко зсередини точно такі, як зовні.
Хоч власними діями ми тепер дещо скалічені,
Та все ж, попри часу плин, безперечно вічні.

24.10.2014

Вона(Любов)

Вона приходить спокійно,
Безапеляційно,
Немов так і треба -
Із Неба.

Не потребує причини,
Не стереже часу плину.
І в кожнім поштовху серця
Б'ється.

Вона про дозвіл не просить:
Якщо була - є і досі.
Бо те не можна прогнати,
Що свято.

21.10.2014

Пастки

Летять додолу старі листки,
Немов історії вже прожиті.
Скидай минуле, як віття листя.
У нім для серця мого - пастки.

І відійде гіркота полинова,
Як вітром зірве останній листок.
У порожнечу пірнай без думок,
Щоб відродитися із основи.

19.10.2014

Був

Щось наплутав Господь із цією реінкарнацією.
Я не знаю: у ній я щось добре, чи, все ж, лихе?
Попри все, що було, Ти для мене став медитацією,
Коли в очі дивилась Твої поза межами схем.

Поза межами правил, уявлень і будь-яких визначень
(І  шкода, що Тобі в цьому світі без них ніяк),
Я не чую вини. І не бачу підстав для вибачень.
Був моїм божевіллям -  тонула в Твоїх руках.

Мої крила тендітні не знати коли стали кволими.
І, давно не літавши, вже страшно віддатися небу.
А Ти був найвиразнішим, гострим, виснажливим болем
У ту мить, як рішуче залишив мене без себе.

А Ти був мені щастям, хоча... радше, майже щастям:
Ми усі безнадійно й назавжди страхами хворі.
Кожен сам вибирає: злетіти, чи просто впасти.
Тільки поштовх - і сіра птаха уже на волі.

18.10.2014

Я так хотіла

Я так хотіла
Кожною клітиночкою тіла
Торкатися Тебе -
І до небес...

І лиш тепер
Зацілувати кожен міліметр
Твоєї шкіри
Я так хотіла...

В Твоїх зіницях
На цілу вічність загубитись.
І мліти у руках,
Забувши страх...

І нетерпляче
Торкатися Твоїх гарячих
Жаданих вуст -
Вінець спокус.

Я так бажала
В обіймах полонити спрагло
На вічність від тепер
Лише Тебе...

09.10.2014

Поміж латками

А правда до нас приходить дрібними шматочками,
І нишком поміж припущеннями та здогадками
Блукає підступно сумнівами підточена,
Та густо і часто лукавими латана латками.

А правда до нас стікається тихо краплями,
Й неспішно по самі вінця келих наповнює.
Ми п'ємо із нього вустами безмежно спраглими,
Та в суміші краплі смакують чомусь... солоними.

І радість у сумі якась рясно сумом просякнута,
Й картинка складається зовсім не та, що ми думали.
І те, що лишилося справжнього десь поміж латками,
Звучить несподівано досить печальними струнами.

01.10.2014