ХМАРИНКА

В промінні Сонця бавилась Хмаринка -
Шматочок радості, що досягнув Небес.
Вночі і вдень, не знаючи зупинки,
Неслась вона у своїх мріях десь.

Минали дні, розвіювались мрії,
І сумно стало в Небі їй одній.
І Сонце ніжну душу вже не гріє,
Самотньо у безодні голубій.

З Небес лиш милувалася Землею,-
Хотілося вернутися туди.
Та там ніхто не сумував за нею,
І буде так, здавалось їй, завжди.

Зітхаючи, згори вона дивилась,
Як Землю обійняв густий Туман.
І зачаровано милуючись спинилась,
Наперекір лютуючим вітрам.

Туманчик усміхнувся їй грайливо,
Обійми лагідні свої розкрив.
Хмаринка мов прокинулась - щаслива,
Але тепер не час ще був для злив.

Зітхала, посміхалася, мовчала,
Згори на нього дивлячись востаннє.
І що робити далі точно знала:
Сніжинками розтанула в Тумані.
23.02.2013