Таке собі передбачення....

На столі чашка кави.
В небі згая ворін.
Ти вчиняєш розправу
Над серцем моїм.

Твої ігри жорстокі.
Твоя тиша - ще більш.
А в повітрі неспокій,
Мов у грудях ніж...

Ні причин ні пояснень.
Просто був. Просто зник
Серед сірої маси.
Із душі крик...

грудень 2014

Лишилась Любов...

Не підживлюй журбу давніх спогадів теплими нотами,
Звуком ніжних мелодій і плином нестримних думок.
Залиши, що було, і пильніше курсуй поворотами.
Що було, і що буде - не більше, ніж просто урок.

Заховай від очей пожовтілі в роках фотографії -
Не ятри рани серця, що їх не торкається час.
Вже пусте. Вже минуле. Лише епізод біографії.
Без надій, сподівань і, нарешті, уже без прикрас...

Все не те і не так, як у вирі подій то здавалося.
Щирий подив удару нежданому змінить печаль.
І здається, що нині бракує найменшої малості,
Щоб байдужістю став той затаєний глибоко жаль.

Щоб слова, що не сказані, димом навіки розтанули,
Щоб чуття непояснені не каламутили кров.
Хтось казав: "Лиш сліпим у цім світі на все треба правила".
А для тебе  єдиним законом лишилась Любов.

13.02.2014

Ніхто не знав

Ніхто не знав,
Як було тобі глибоко, лячно і темно,
Коли всміхалися губи, а сльози стояли в очах.
Ти дивний сплав
Протилежних за знаком летких енергій.
І ти мовчала, коли твого серця голос кричав.

Бентежний злет
І таке несподівано стрі́мке падіння,
У коловерті життя  щирий подив - твій вірний друг.
Впритул багнет -
А ти все ще віриш своїм видінням,
Живеш під дією несуміних з життям напруг.

А він втікав -
Так зручніше - й віднині уже не сором
У цім зізнатись і не пускати у очі дим.
Ніхто не знав:
Тво́ї ангели тихо плакали хором,
Бо ти питала: навіщо так довго, якщо не з ним?

Ніхто не знав,
Що тебе вбиває найбільша зрада,
І що у грудях твоїх замість серця пекуча діра.
Не видно зла,
Бо підступність ховалась за маску правди.
Та навіть знаючи це ти уперто не бачила зла.

05.02.2015

Вітер

                                         Тому, хто не любить вітер

Заквітчаний хмарами місяць сріблиться чарами,
І вітер замріяно губиться в гі́ллі дерев.
Обіймами несміливими і величавими
Він, мов ненароком, торкнеться тихо... мене.

Ледь чутно шептатиме в Душу прості свої істини,
Про все, що йому довелося пізнати в світах,
На мить зачарує своєю п'янкою піснею,
І знов до небес здійме́ться, неначе птах.

А шлейфом за ним незримо - жага вільних просторів.
І стигне у серці незнаний донині плід.
Солодка знемога в мені від бажання гострого
Як він, закружляти й здійнятися... у політ.

Шепчи мені, вітре, наспівуй мені сво́ю радість
Про те, що вже час напнути тугі віртила,
Про те, що любов - найбільша  у світі слабкість,
Про те, що любов - найбільша у  світі сила.

Про те, що Душа безсмертна і незнищенна,
Про те, що усе на світі - єдине ціле,
І разом із тим чомусь кожен з нас - окремо.
Про все, що ти знаєш, вітре, мені наспівуй.

13.01.2015

Навіщо?

Навіщо усе це було й так жорстоко скінчилось?
Навіщо лишились відбитки на дні моїх снів?
Змінилась байдужістю радість і звичкою милість.
Лиш попелу жменька лишилась в долонях моїх.

Тих барвів прекрасних, тих дотиків дивних чарівних,
Тих звуків казкових і тиші тієї п'янкої,
Тих затишних і наймиліших у світі обіймів,
І того, що я так назвати хотіла любов'ю.

Очей, що губились в очах моїх, дихання поруч,
І дотиків губ неймовірно легких чарівливих....
Лиш спомин важкий нині серце по вінця наповнить
Просторами тими, де ми так безглуздо щасливі.

08.01.2015

Чужі

                                             Я тремчу за те, чим я став.
                                                        (Я. Мельник "Далекий простір")

Ми усі один одному тільки далекі ніхто,
Призвичаєні жити для зручності в спільних рамках,
Загубивши себе, розчинившись в юрбі до останку,
Ми видушуєм з власних сердець дефіцитне тепло.

І усі прагнуть бути такими, як бачить нас хтось,
Тони бруду по закутках душ розіпхавши безпечно,
Вияв щирості вперто сприймати як щось недоречне,
І душити, й ховати чуття, що раптово знялось.

Ми усі безнадійно застрягли в своїй бідноті́,
І до скону чекаємо все на чиюсь допомогу,
Бо так лячно самотньо зіпнутися врешті на ноги.
Легше бути як всі, як примара, ховатись в тіні́.

Та чи здатен сліпий скерувати до світла сліпого?
Чи  порожній порожнього здатен любов'ю налити?
І хоч двері існують для того, щоб їх відчинити - 
Ми в собі вже давно розучилися бачити Бога.

Не пізнавши себе - не пізнаєш, нажаль нікого.
Та чомусь дуже лячно лишитися на самоті.
І від того, що ми є такі безнадійно пусті  -
Відчайдушно стискаєм в обіймах чужий чужого...

08.01.2015

Усім своїм серцем

У світі такому незвичному
Правило вивчено:
Приймати усе, що дається,
Усім своїм серцем.

Тримати в розкритій долоні  -
І хай лиш сьогодні.
Дивитись очима щасливими,
Вмити їх зливами.

Ловити твій кожен дотик
Зі мною поки.
Із серцем широковідкритим
Без слів любити.

Вдихати теж саме повітря -
Й цьому радіти.
Та, браму лишивши без варти,
Зазнати втрати....

01.01.2015