За кадром

Коли летіли слова у за́палі, мов ножі,
Коли тепло їх змінилось безжальним, колючим градом,
Серця сховали один від одного, мов чужі...
Й даремно плакали ті, що лишились тоді за кадром.

Втекти з полону емоцій забракло, напевне, сил.
І вирувала навколо лють, що зросла з нічого.
Ти кожним словом усе болючіше в серце бив,
А я у відповідь била теж, загубивши Бога.

Свою вразливість ховали за чергу гидких образ,
І кожен думав, що власний світ рятувати мусить.
У вирі гніву, посеред звуків болючих фраз
Ніхто не чув, як за кадром плакали наші Душі.

20.11.2015

Остаточна байдужість

Незбагненний порядок - скоріше то безлад речей,
Ідей та людей, що приходять серйозно й надовго.
Облиш моє серце, зніми мені важкість з плечей.
У нас від початку були надто різні дороги.

Безпека і захист - омана. Я їх не прошу.
Мені перед світом стояти відкрито не страшно.
Кричу проти вітру, щоб ти мене, врешті, почув!
Залиш, відпусти. Є моє, є твоє, та не наше....

Думками пов'язані, виром емоцій і слів.
Вже більше несила отак знемагати в напрузі.
Кричи мені все, що раніше сказати не смів,
Аж поки затопить усе остаточна байдужість.

15.11.2015

Відродження

І хай буде порожньо. Серце наповниться тишею.
У світі моїм залишуся тепер тільки я.
Усе, що було, у минулім віднині залишено,
В безодню слова, що із вуст не зірвались, летять.

Пекуча діра там, де вчора надія ще жевріла.
Та час залікує сліди і розвіється біль.
Не страшно, що зараз чатує попереду темрява.
Важливо, що я залишилася вірна собі.

Сльозами омита Душа наче лиш народилася:
Осяяна, чиста і сповнена трепетних мрій.
Зігріта під крилами ангелів Божою милістю,
Ще мить - і розчиниться знову у вирі подій.

09.11.2015

На шляху порятунку душ

Тихий спокій мій не поруш,
Зародитись не дай сподіванням.
На шляху́ порятунку душ
Чи здамося бажанням?

Чи впізнаємо серед бур
Що спокуса,  що благословення?
Вир емоцій спини, вгамуй,
Огорни смиренням.

Збережи острівець чистоти
Всупере́ч, попри все, для контрасту.
Час у душах лишив сліди,
Та є шанс не впасти.

І обе́рнеться віра знанням,
Як ми станемо то́го варті.
Ну а поки всміхаються нам
За спино́ю крилаті.

20.10.2015

Беззахисна перед тобою

Беззахисна перед тобою
Й з небесними воїнами
За спино́ю,
І навіть зі зброєю.

Заповнено простір довірою
Теплою, щирою,
Іграми
Не спотвореною, не відміряною.

До тебе - з відкритими шрамами,
Часом задавненими,
Бо приправлені ми
Відчуттями невдаваними.

23.09.2015

Попри все

Повір: в цьому світі немає давно святих,
А чорне і біле злились у відтінках сірого.
Коли голос розуму, врешті, на мить затих,
Знанням обернулось те, що ми звали вірою.

Без вибору:  просто мовчати за браком слів,
Коли незбагненне на швидкості рветься в душу.
Лиш той, хто в житті не шукає легких шляхів,
До істини йтиме уперто і незворушно.

І хай твоїх сумнівів буде уже через край,
Ми здатні разо́м подолати усіх твоїх демонів,
А ти, попри все, моя радосте, просто знай,
Що я вже ніза́що тебе не залишу темряві.

18.09.2015

Ти завжди говорив...

Вже нічого не варті наші крапки́ над "і":
Схоже, час залиши́в назавжди́ щось у нас незмінним.
Ти змінив мої дні, і пішов навіть із моїх снів,
Та я чую тебе і тепер, безперечно,.. рідним.

Що було - залиши́лося там, де ми рвали зв'язки,
Де палили мости, через гордість ступити не в змозі.
Та тепер до мурашок впізна́ваний дотик руки
Скаже все замість слів, що спинилися на півдорозі.

Я дивлюся на тебе - і бачу, що ти досі мій,
Попри те, що тепер кожен з нас вже обрав собі пута.
І так дивно радіти, не маючи більше надій.
Ти ж мені обіцяв до кінця, назавжди́ моїм бути...

Незбагненні сценарії доля малює для нас,
І тепер я вже знаю: ніщо не бува випадковим.
Щось міняється, щось залишає незайманим час.
Ти завжди́ говорив мені: "Не обіцяй, що ніколи"...

19.08.2015