Безмежна Тиша

Вона розчинить всі назви й поглине усі імена,
Безмежна Тиша, що зачаїлася поміж словами,
Вона лишається там, де нічого уже нема,
Вона виходить на сцену незмінно лише на зламі.

У ній потоне твій жаль і розвіється сліз ріка,
І твою радість вона незворушно колись поглине.
Вона між звуками Світу чатує така п'янка,
Що у ній я гублюся, не знаючи часу плину.

Від неї спокоєм віє, що тонко проймає до сліз,
Вона в усьому лишає свої невловимі сліди.
Хай непроявлено, та неодмінно присутня скрізь.
Ти нею марив лиш іноді, я її прагну завжди.

24.05.2015

В обіймах Життя

Стрибай у прірву, коли попереду бачиш Світло.
І, хтозна: може у Теплих Руках завершиться політ.
Ніж тліти сотню років, краще в кілька секунд згоріти,
Хай залишитись ні з чим, але вже не терпіти гніт.

Хоч, озирнувшись, побачиш те, що таке знайоме,
Чому у жертву приносив бажання свої не раз,
Та накипіло вже, наболіло до сліз, до судоми...
Вже прогнило і зотліло, відкрившись тепер без прикрас.

Коли спадає з очей покривало п'янких ілюзій,
Ти розумієш: жива і незмінна лише любов.
І вийде з ладу все те, що довго було в напрузі.
І розлетиться на друзки, збудоване без основ...

Звертай туди, де твоя нога іще не ступала,
Ходи шляхами, з яких немає назад вороття.
Стрибай натхненно, рішуче, радісно, тихо, спрагло...
Я вже стрибнула. Мене спіймало в обійми Життя.

15.05.2015

Удар

Я знаю як це, коли душа не в тобі, а поряд.
Коли зникають думки, і лишається тільки пульс,
Що розриває безжально скроні пекучим болем,
А ти не можеш про це сказати бодай комусь.

Коли залишилось тільки прийняти разючі факти,
І, відштовхнувшись від них, новий прокладати шлях.
Коли немає кого... і немає чого чекати -
Найпершим гостем в твою оселю загляне страх.
 
Хоч розумієш, що час мине і усе минеться,
Але тепер, мов лещатами стиснуті міцно груди.
Продовжуй дихати, просто дихай і слухай серце.
А, як було, вже ніколи( на щастя?.. на жаль?..) не буде.

11.05.2015

Обірвані миті

Журбою отруєні чари
В повітрі розлиті.
І серце мені розтинали
Обірвані миті.

Занадто ослаблені струни
Звучати не здатні.
Лишилося тільки відлуння
Далекого щастя.

Занадто натягнуті струни
Так легко порвати.
І знов стануть сірими будні
Й нечастими свята.

А час, не втікаючи більше,
Поволі пливе.
Завмерли слова найцінніші
Десь після "але...".

29.04.2015

Давай змарнуєм ще одне життя

                              Пифия: Очень жаль. Дар у тебя есть, но, кажется,
                                              ты чего-то ждешь.
                              Нео: Чего?
                              Пифия: Может, следующей жизни. Кто знает.
                              (к/ф "Матриця")

Давай змарнуєм ще одне життя,
І зробим все, як слід, уже в наступнім.
Прискорено тепер роки летять,
І ніби повз,  неначе ми відсутні...

Січень 2014

Немає часу

Вже немає часу́. Вже нема ні у нас ні для нас.
Тож присядь. Нам шукати слова відпадає потреба.
І у Вічності хай закарбуються наші портрети
Отакі, як ми є, без применшення і без прикрас.

І погас тихий жаль від накоєних нами поми́лок,
І поволі зникає важливість наших заслуг.
Не було́ необхідності в жертвах. Життя - то є рух,
Та ніколи не бу́ло потреби іти через силу.

Ти посидь біля мене. Бо ми вже не маєм часу́.
І насправді ніколи по суті його і не мали.
Ми обрали самі, ким були і ким нині ми стали.
Одна лавка - два різних світи. Несподіваний зсув.

Ти посидь біля мене. Ти віриш, що ми є чужі?
Віднедавна мені до подібних ілюзій байду́же.
Ча́су більше нема. Він зіграв свою роль незворушно.
І крізь серце навиліт без болю гострі ножі.

12.04.2015

Окрема палата

Я хотіла б окрему палату
Десь у закладі хворих душ.
І хай будуть на вікнах ґрати,
Й під очима розмазана туш.

І назовні усе таємне,
Бо начхати, що скаже хтось.
Я б боялась, як зовсім темно
І кричала б: "Мені не здалось!"

Але, звісно, ніхто б не вірив,
Бо у кожного власний світ.
Вікна з видом на ліс хотіла б
І хоч кілька пігулок від...

Я хотіла б окрему палату,

Та у долі на лезі ножа

В мене(кажуть, що гріх нарікати)
Ще відносно здорова душа.

03.04.2015