Додому

Щось вабить мене туди,
Де покірно розступляться хмари,
І розвіються сни примарні,
Впавши долі у краплях води...

Щось манить у височінь,
Де в кожного з нас є крила,
І тепла, надійна Сила
Прихисток дає усім.

І Душу пройма печаль,
Як зводжу до Неба очі:
Всього лиш на хвильку хочу
Вернутись в Небесну даль.

30.04.2014

За край

За край. А де той край? Де межі Світу?
Де межі сил моїх, твоїх, чи ще когось?
Легені обпіка п'янке повітря,
І щастя у моїй долоні: ось!

Облиш давати назви всім і всьому,
Стрибай у прірву теплих відчуттів.
Скидай хутчіш з плечей буденну втому,
Радій життю, як ще ніколи не умів.

Вивчай на звук, на смак, або на дотик,
Лови очима кожну мить буття.
Зламай свій страх: це він зростив супротив,
Хай вільно зазвучить серцебиття.

І не ховай і не глуши емоцій:
Для чистих серцем є неписаним закон.
За край( а він новий на кожнім кроці)
Як хочеш - сам, а хочеш і разом.

28.04.2014

Безмовні розмови

А я хотіла б з тобою хоч раз просто мовчати,
І упиватися тишею, наче солодким вином.
І твою тишу так само, як голос твій, вивчати,
В контексті лагідних і змістовно глибоких розмов.

Мені здається: цілком достатньо лише присутності,
Але за браком її виникає надлишок слів.
Вони бувають безсилі, пласкі, або з присмаком скутості,
Хоч і звучать у твоїм виконанні як теплий спів.

А я хотіла б з тобою ділитись своєю тишею:
В ній так багато того, що не можна, нажаль, в словах...
Найважливіше за межами слів назавжди залишено:
Воно злітає з-під вій усмішкою, наче птах...

24.04.2014

В стані безсловесної молитви

Змінено назавжди стан речей,
Послідовність дій, причинність вчинків.
Рух у Вічність - жодної зупинки,
Світло - сяйво лагідних очей.

Змінено назавжди почуття:
Їх безмежність нескорима нормам,
Більше не лякає невідоме,
І колишні шрами не болять.

Зламано старий і звичний лад:
Серце  - провідник мого маршруту,
Щоб  ступити - треба перш відчути,
Вже не обертаючись назад.

Знищено усі стереотипи:
Все таке, яким і має бути,
Набирай повітря повні груди
В стані безсловесної молитви.

21.04.2014

Роман

                                                                Д. К.

Я тоді, мабуть, вперше відчула свою вину,
Зачепив за живе твій болючий, упевнений докір.
Ти на довго забрав з мого палкого серця спокій,
І позбавив на сотню ночей мої очі сну.

Я тоді не писала віршів, щоб розрадити біль,
І здавалось у грудях розпечена рана наскрізна.
Ми були дуже схожі й водночас приречено різні.
Та чомусь не могла я писати віршів тобі.

Оберемки думок, і несказаних слів океан -
Їх не зіллєш сльозами, не викажеш теплому вітру.
Я мовчала, аж поки мені не забракло повітря,
А тоді я  тобі написала цілий роман.

14.04.2014

Довіра

Залишивши без сил і з уламками крил,
Без надій у холодній безодні ,
Ти сказав, що, напевне, мене не любив,
І по-іншому все від сьогодні.

Я смиренно зустріла слова твої,
Відвернувшись, ковтала сльози.
Мені сил бракувало піднятись з землі,
Та гнівитись була не в змозі.

Мудрий час лікував, затирав сліди,
Доля слала нові уроки.
Вже по-іншому, але все ще є ти,
Попри логіку, "за" і "проти".

І довірлива, як ручне кошеня,
Я відкрита тобі до краю,
Забуваю про те, що одного дня
Ти лишив мене в пастці відчаю.

Що минуло - як попіл по вітру нехай
Розлетиться в світи без останку.
Я скорочую кількість своїх питань,
Та не я буду ставити крапку:

Ти колись, подолавши в нерівнім бою,
Ту, що пристрасно рвала тенета,
Може статись, окрилену душу мою
Без вагань продірявиш багнетом.

13.04.2014

Ще ніколи

Забери від гріха подалі,
Заховай аж за сотні верст,
Відведи від журби й печалі:
Непідйомний мені цей хрест.

Не пусти у думки його тіні,
Заспокой мого серця дзвін,
Що зривається на тремтіння,
Лиш від згадки, що десь є він.

Боже правий, я геть безсила!
Розкажи в чому задум Твій?
Я ніколи ще так не любила,
Я ще так не боялась мрій...

13.04.2014

Душа без ґудзиків

Коли дозріють слова -
Почуєш те, що не можеш побачити,
І прочитаєш усе, що не можеш, нажаль, відчути.
А я щомиті нова,
Мені від радості хочеться плакати,
Я без вини, я без докорів, сумнівів і без спокути.

Як не знайду я слова,
Щоб змалювати свої пориви, -
То відтворю їх на склі проти сонця яскравими фарбами.
І як ніколи жива,
І як ніколи раніш щаслива,
І я не хочу ділити усе на невірне й правильне.

Та чи існують слова,
Що здатні втілити серця музику?
Вона в повітрі бринить, ти безумовно б її почув.
Тоді б ти знав,
Що я вже почала розривати вузлики,
В яких ховались страхи, безнадія, печаль і сум.

10.04.2014

Ти прийшов

Ти не знаєш скільки віків я була у сні,
І як тяжко із нього зводилася на ноги.
Ти побачив мене вже заквітчану у весні,
З серцем повним любові й неясної ще тривоги.

Ти не знаєш як довго була я сліпа й німа,
І вважала життям свої сни у міцних тенетах,
І здавалось, що вибрала все це собі сама.
Й догорала поволі, як тліюча сигарета.

Ти прийшов, коли спала з очей моїх пелена,
Коли довгими муками врешті зламала кайдани.
Ти прийшов коли в серці моїм розквітала весна.
Ти прийшов ще не пізно, і вже ні на мить не рано. 

07.04.2014