Розлита у п'янкім потоці Світла.
І той, хто віднайти її зумів,
Осягне серцем кожен порух Світу.
В туманній мряці, чи у сяйві днів,
В поривах вітру й листя шурхотінні
Чатує щось, що Ти сказать хотів,
А я не чула, з волі Провидіння.
А я не вміла розпізнать його,
Той дивний натяк на таке Безмежне.
Але тремтіло серце: то був Бог?-
Питала в себе щиро і бентежно.
І завмирали в трепеті думки:
Здавалось мить - і я усе відчую.
І розлетиться на малі друзки