Мости

З моїх ілюзій сплетені мости
Між тих доріг, що не ведуть нікуди,
В часи, яких ніколи вже не буде...
Скорботно серце просить: "Відпусти!"

Замріюся, почувши ніжний спів
Незнаної тендітної пташини,
І хай він прямо в серце моє лине,
Руйнуючи неволю давніх снів.

Хай тануть сльози на щоках моїх
В м'якому сяйві сонця, що сідає,
Коли отак по крихті я втрачаю
Саму себе - то є найбільший гріх.

Ти змий моїх надій порожніх сум
Своєю піснею, мені незнана птаха,
І я порву тенета свого страху,
І далі світом світло понесу.

27.03.2016

Прийми мене

Прийми мене розгублену і впевнену.

Прийми мене й веселу і сумну.

З моїми щастями і з усіма проблемами.

З усім, що знаю і чого ще не збагну.

Прийми мене відкритою і справжньою.

Щоб масками себе я не паплюжила,

Прийми мене слабкою і відважною.

І пристрасною, а коли й байдужою.

Прийми мене такою, як я створена,

Такою, як мене задумав Бог:

Смиренну перед Ним, людьми не скорену.

І радісну, і сповнену тривог.

Прийми з усим, що нині назбиралося,

І я також тебе прийму таким!

І, хто зна: чи на мить, чи аж до старості,

Та будь зі мною істинно живим.

Сумна віщунка

Дивилась в небо голубе сумна віщунка,
Піском крізь пальці невблаганно бігли дні.
Хтось звав дарунком ті пророцтва, хтось же - трунком.
Та її очі кожну мить були сумні:

Ті кому добре на майбутнє віщувала,
Сліпою вірою понищивши мости,
Вже не на заздрість, як колись, а на поталу,
Без дій чекали звершення мети.

Ті, кому біди нарекла сумна віщунка,
Так само, не спинаючись для дій,
В сльозах чекали горя, склавши руки,
Всеціло розчинившись у біді.

Ніхто не чув того, що було після.
Ледь чутно промовляла кожен раз
Про те, що "Це не остаточна дійсність:
Усе в руках у кожного із вас"...

І лиш вона, колись зробивши вибір,
Була навік позбавлена тривоги:
В пітьмі ночей і днів шаленім вирі
Для себе вже не бачила нічого...

04.03.2016