Вітер

                                         Тому, хто не любить вітер

Заквітчаний хмарами місяць сріблиться чарами,
І вітер замріяно губиться в гі́ллі дерев.
Обіймами несміливими і величавими
Він, мов ненароком, торкнеться тихо... мене.

Ледь чутно шептатиме в Душу прості свої істини,
Про все, що йому довелося пізнати в світах,
На мить зачарує своєю п'янкою піснею,
І знов до небес здійме́ться, неначе птах.

А шлейфом за ним незримо - жага вільних просторів.
І стигне у серці незнаний донині плід.
Солодка знемога в мені від бажання гострого
Як він, закружляти й здійнятися... у політ.

Шепчи мені, вітре, наспівуй мені сво́ю радість
Про те, що вже час напнути тугі віртила,
Про те, що любов - найбільша  у світі слабкість,
Про те, що любов - найбільша у  світі сила.

Про те, що Душа безсмертна і незнищенна,
Про те, що усе на світі - єдине ціле,
І разом із тим чомусь кожен з нас - окремо.
Про все, що ти знаєш, вітре, мені наспівуй.

13.01.2015

Навіщо?

Навіщо усе це було й так жорстоко скінчилось?
Навіщо лишились відбитки на дні моїх снів?
Змінилась байдужістю радість і звичкою милість.
Лиш попелу жменька лишилась в долонях моїх.

Тих барвів прекрасних, тих дотиків дивних чарівних,
Тих звуків казкових і тиші тієї п'янкої,
Тих затишних і наймиліших у світі обіймів,
І того, що я так назвати хотіла любов'ю.

Очей, що губились в очах моїх, дихання поруч,
І дотиків губ неймовірно легких чарівливих....
Лиш спомин важкий нині серце по вінця наповнить
Просторами тими, де ми так безглуздо щасливі.

08.01.2015

Чужі

                                             Я тремчу за те, чим я став.
                                                        (Я. Мельник "Далекий простір")

Ми усі один одному тільки далекі ніхто,
Призвичаєні жити для зручності в спільних рамках,
Загубивши себе, розчинившись в юрбі до останку,
Ми видушуєм з власних сердець дефіцитне тепло.

І усі прагнуть бути такими, як бачить нас хтось,
Тони бруду по закутках душ розіпхавши безпечно,
Вияв щирості вперто сприймати як щось недоречне,
І душити, й ховати чуття, що раптово знялось.

Ми усі безнадійно застрягли в своїй бідноті́,
І до скону чекаємо все на чиюсь допомогу,
Бо так лячно самотньо зіпнутися врешті на ноги.
Легше бути як всі, як примара, ховатись в тіні́.

Та чи здатен сліпий скерувати до світла сліпого?
Чи  порожній порожнього здатен любов'ю налити?
І хоч двері існують для того, щоб їх відчинити - 
Ми в собі вже давно розучилися бачити Бога.

Не пізнавши себе - не пізнаєш, нажаль нікого.
Та чомусь дуже лячно лишитися на самоті.
І від того, що ми є такі безнадійно пусті  -
Відчайдушно стискаєм в обіймах чужий чужого...

08.01.2015

Усім своїм серцем

У світі такому незвичному
Правило вивчено:
Приймати усе, що дається,
Усім своїм серцем.

Тримати в розкритій долоні  -
І хай лиш сьогодні.
Дивитись очима щасливими,
Вмити їх зливами.

Ловити твій кожен дотик
Зі мною поки.
Із серцем широковідкритим
Без слів любити.

Вдихати теж саме повітря -
Й цьому радіти.
Та, браму лишивши без варти,
Зазнати втрати....

01.01.2015